У місті Прип’ять на території колишнього автомобільного господарства знаходиться експозиція техніки, що брала участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та працювала у зоні відчуження протягом різних років.
Експозицію було офіційно відкрито у квітні 2021 року. На жаль, повномасштабне вторгнення росіян в Україну та окупація зони відчуження внесла свої корективи в експозицію, повідомляє ДАЗВ – Державне агентство України з управління зоною відчуження.
Коротка історія гаража, на території якого розташовано експозицію
До квітня 1986 року, у місті Прип’ять функціонувало автотранспортне підприємство Чорнобильської АЕС. За спогадами Юрія Івановича Кириченка, який на той час керував АТП, робота підприємства була зупинена 29 квітня 1986 року, тобто через три дні після вибуху на 4-му реакторі ЧАЕС.
Відновлення роботи гаража розпочалось вже у складі підприємства автомобільного транспорту Виробничого об’єднання «Комбінат», яке було створене при Мінатоменерго СРСР згідно з Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР у жовтні 1986 року. Його функції – виконання комплексу робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, захоронення радіоактивних відходів та дезактивації, контроль за радіаційним станом, подальша експлуатація Чорнобильської АЕС, будівництво міста Славутич та інше.
З цього часу гараж у Прип՚яті мав назву гараж № 2. Пізніше він отримав статус автотранспортного господарства – АТГ№2. Основною функцією гаража у роки ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було виконання спеціалізованих транспортних робіт зі збору, транспортування та захоронення радіоактивних відходів, дезактивації територій та об’єктів, а також інших робіт з використанням спеціальних транспортних засобів і механізмів.
Суттєвий внесок було зроблено з використанням техніки гаража при створенні та експлуатації пунктів захоронення і тимчасової локалізації радіоактивних відходів у зоні відчуження (ПЗРВ, ПТЛРВ). Найбільш численними транспортними засобами у гаражі були автомобілі-самоскиди, наприклад: КрАЗ-256Б, БелАЗ-540. Тракторна і спеціальна техніка – навантажувачі, грейдери, бульдозери, екскаватори тощо. Були також паливозаправники, сідлові тягачі з напівпричепами, комунально-дорожні машини, автокрани, автобуси, декілька легкових автомобілів.
Після першого етапу ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС до гаража було передано спеціальну інженерну та військову техніку, зокрема інженерні машини розгородження (ІМР), шляхопрокладачі (БАТ), МАЗи-тягачі («Ураган»), скрепери (МоАЗи), машини для дезактивації на шасі ЗіЛ-131 (АРС-14), БелАЗи (УМП-1) та інші. Переважна частина зазначених транспортних засобів, з урахуванням встановлених нормативів щодо рівнів радіоактивного забруднення, працювала виключно в межах 10-км зони навколо ЧАЕС. Ще певна частина могла рухатись у межах усієї зони відчуження. Більшість автомобілів мали так звані «зонівські» номери, наприклад, К-0070, К-082. На кабінах був надпис – «зона».
Відповідний дозиметричний контроль та пропускний режим зазначеного автотранспорту здійснювався на контрольно-пропускних і контрольно-дозиметричних пунктах «Лелів» (межа 10-км зони), «Дитятки», «Паришів», «Зелений мис», «Діброва», «Старі соколи» (межа 30-км зони).
У 2018 році, у зв’язку з необхідністю вдосконалення організаційно-господарської діяльності ДСП «Чорнобильський спецкомбінат», ефективного використання бюджетних коштів, а також з урахуванням суттєвого ступеню фізичної зношеності переважної більшості транспортних засобів автоколони у Прип’яті, значного рівня їх радіаційного забруднення, були прийняті рішення щодо припинення експлуатації транспортного підприємства. Частину техніки, зокрема з десяток самоскидів КрАЗ, було передано до транспортного цеху ДСП «Чорнобильська АЕС» для подальшого використання у роботах з поводження з радіоактивними відходами. Ще частину техніки списали і залишили на території гаража. Декілька списаних самоскидів знайшли притулок на території колишньої нафтобази «Янів».
Ліквідатори, які працювали з технікою, давали машинам імˊя, наносили його фарбою на корпус. Територією ЧАЕС передвигались Змій Горинич, Крихітка Маша, Чебурашка, Буратино, Дурілка, Динозавр.
Техніка, яка брала участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та працювала у зоні відчуження протягом різних років і знаходиться на території АТГ-2
УМП-1 на базі БелАЗ 7548
Установка місцевого провітрювання є штатною одиницею кар’єрного устаткування і використовується для зрошення водяною сумішшю кар’єрів і шахт з метою пилоподавлення. Також цей вид спецтехніки добре зарекомендував себе в гасінні лісових пожеж.
Гігантські машини були задіяні ще при будівництві Прип’яті.
Після аварії – в період з 1986 року і до середини 90-х, УМП-1 зрошували водою та спеціальними розчинами вулиці і дороги міста Припˊять та його околиць. Машини ніколи не виїжджали за територію Чорнобильської зони.
Технічні характеристики
База: БелАЗ 7547/7548
Гідромонітор: стовбур лафетний ПЛС-П-20
Далекобійність струменя гідромонітора: 70 м
Витрата води: 0,03 м³ / с.
Робочий тиск води в гідромонітором: 0,7 – 0,9 МПа (кгс/см2)
Ширина смуги поливання дороги: 12 м
Місткість цистерни: 30 м³
Маса: 30 500 кг
Самоскид на базі БелАЗ 7548А
Може використовуватися на будівництві великих промислових і гідротехнічних споруд, при спорудженні дорожньомагістральних комплексів, а також в технологічних підрозділах підприємств переробної промисловості. Випускалися самоскиди з 1995 по 2001 роки.
Технічні характеристики
Довжина: 8,90 м
Ширина: 4,40 м
Висота: 4,28 м
Двигун: ЯМЗ-240НМ2, 500 к.с.
Маса споряджена: 30 т
Вантажопідйомність: 42 т
Швидкість: 50 км/год
КраЗ 256 Б cамоскид
При будівництві саркофага був незамінний КрАЗ-256 Б. Окрім того, він успішно застосовувався на промислових та житлових будівництвах, в кар’єрах. На початку 80-років ці моделі продавалися в 40 країнах світу. Потужний двигун і вдало підібрані передавальні числа трансмісії забезпечували автомобілю високі тягові і швидкісні якості, велику продуктивність і економічність.
Для ліквідацій наслідків аварії в експериментальному цеху КрАЗу за спецзамовленням на базі серійної моделі КрАЗ-256Б було виготовлено КрАЗ-256 Б1-030. Ці машини призначалися для вивозу радіоактивного землі, пилу та сміття з місця вибуху 4-го енергоблоку. Щоб захистити водія від зовнішньої радіації, стандартну кабіну переробили на одномісну свинцеву капсулу, що мала єдине лобове вікно. Кожна виготовлена капсула проходила перевірку на радіоактивне проникнення. Конструкцію самосвального кузова посилили й збільшили висоту. Всього випустили 18 таких вантажівок.
Технічні характеристики
Довжина: 8,19 м
Ширина: 2,64 м
Висота: 2,79 м
Двигун: ЯМЗ-238, 340 к.с.
Споряджена маса: 10,85 т
Вантажопідйомність: 12,5 т
Швидкість: 68 км\год
Тягач МАЗ-5432
Тягач вперше було випущено на Мінському автомобільному заводі у 1981 році.
Від попередніх моделей автомобіль відрізнявся новою кабіною з великим спальним відсіком, оснащенням і наявністю поперечного стабілізатора в передній підвісці. Виробництво продовжувалось до 1985 року.
За роки виробництва тягача МАЗ-5432 у нього з’явилося безліч модифікацій, автомобілі розрізнялися кабінами, силовими агрегатами, вантажопідйомністю та іншим.
Технічні характеристики
Довжина: 5,95 м – 5,98 м
Ширина: 2,50 м
Висота: 3,16 м
Двигун: ЯМЗ-238 Ф, 280 к.с.
Споряджена маса: 7,50 т
Вантажопідйомність: 21 т
Швидкість: 100 к/год
Спеціальні тягачі МАЗ для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
На Мінському автозаводі також були побудовані спеціальні тягачі для ліквідації аварії на ЧАЕС. Машини створювали конструктори експериментального цеху №1. За основу взяли тягачі МАЗ-504В. Тут свинцеву капсулу встановили всередині стандартної кабіни, тому з першого погляду вони не відрізнялися від звичайних. Хіба що фільтровентіляційна установка на даху видавала спеціальне призначення. Капсула була, як і на КрАЗі, теж досить важкою – близько 3 т. Чотири машини успішно пройшли випробування, їх було відправлено до Чорнобильської зони.
Інженерна машина розгородження ІМР-2
Інженерна машина розгородження ІМР-2 призначена для обладнання колонних шляхів, прокладання проходів в зонах суцільних лісових або міських завалів. Машина оснащена потужним універсальним бульдозерним обладнанням і телескопічним маніпулятором. Універсальне бульдозерне обладнання, кероване механіком-водієм зі свого робочого місця або оператором з вежі являє собою бульдозерний ніж з лижею для регулювання заглиблення відвалу, який може встановлюватися за допомогою гідросистеми (без виходу екіпажу з машини) в різні положення. Двухотвальне положення призначене для обладнання проходів в завалах і руйнування, прокладання колонних шляхів, зняття верхнього радіоактивно зараженого шару грунту; бульдозерне застосовується при влаштуванні з’їздів, засипці виїмок, переміщенні грунту і при самообкопуванні; грейдерне застосовується при влаштуванні колонних шляхів на узгір’ях і на інших видах робіт, що вимагають переміщення грунту (снігу) в одну сторону.
Телескопічна стріла — до кронштейна вежі шарнірно прикріплена, розташована на поворотній платформі. Стріла має оригінальний маніпулятор, який копіює дії руки людини і має шість незалежних положень. Управління стрілою і маніпулятором здійснює оператор машини з пульта, що розміщується в башті, за допомогою електрогідравлічної системи. В процесі роботи можуть виконуватися такі операції: поворот стріли, підіймання і опускання стріли, висування і втягування стріли, підйом і опускання захвата-маніпулятора, поворот захвата, розкриття і закриття захвата. Може захоплювати і переміщати різні предмети (уламки, стовпи, стовбури дерев, тощо) масою до 2 тон.
ІМР з’явилися біля реактора в перших числах травня 1986 року. Техніка використовувалась при роботах біля зруйнованого четвертого енергоблоку.
Екіпажі ІМР розбирали завали. У машин збільшили рівень захисту від радіації, обладнали телевізійними системами та системами очищення повітря, маніпулятором з електрогідравлічним приводом. Екіпаж машини складався з командира-оператора та водія.
Спецмашини використовувались і для накриття завалів реактору шаром грунту та щебню. Таким чином вдалося суттєво знизити рівні випромінювання, та приступити до спорудження фундаментів майбутнього обˊєкту «Укриття». ІМР-2 використовувалась і при будівництві могильника «Підлісний», в якому захороняли високоактивні радіоактивні відходи з ЧАЕС. За допомогою інженерної машини розгородження ліквідували «Рудий ліс» та зносили будинки у селі Копачі.
Як знайшли ІМР-2 в зоні відчуження
ІМР-2 знайшли поруч з автотранспортним господарством на звалищі покинутої техніки. Інженерну машину тросом під’єднали до тягача «Ураган» та транспортували у гараж. Після усіх необхідних перевірок фахівцями ДСП «Екоцентр», було прийняте рішення обмежити контакти відвідувачів з об’єктом й рекомендовано встановити огородження.
Технічні характеристики
Довжина: 9,95 м
Ширину: 3,74 м
Висота: 3,68 м
Масса: 44,5 т
База: доопрацьоване шасі танка Т-72
ІСУ-152 самохідно-артилерійська установка
У назві машини абревіатура ІСУ означає «самохідна установка на базі танка ІС» або «ІС-установка»; буква «І» на додаток до стандартного радянського позначення «СУ» бойової техніки такого класу потрібна для відмінності від ПТ-САУ того ж калібру СУ-152 на інший танковій базі. Індекс 152 означає калібр основного озброєння машини.
Установку було розроблено у 1943 році й тоді ж прийнято на озброєння. Серійне виробництво почалось на Челябінському Кіровському заводі (ЧКЗ) і продовжувалось до 1946 року. Кілька машин цієї марки випустив в 1945 році Ленінградський Кіровський завод. ІСУ-152 широко застосовувалися на завершальному етапі Другої Світової війни практично у всіх аспектах використання самохідної артилерії. Повністю броньований корпус був розділений на дві частини. Екіпаж, гармата і боєзапас розміщувалися попереду в броньовий рубці, яка поєднувала бойове відділення та відділення управління. Двигун і трансмісія були встановлені в кормі машини. Основне озброєння — 152,4-мм гаубиця-гармата МЛ-20С. Три члени екіпажу розташовувалися зліва від гармати: попереду механік-водій, потім навідник, і ззаду заряджаючий. Командир машини та замковий знаходилися праворуч від гармати.
У період ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС техніку застосовували як тягачі, для зносу будівель, розбирання завалів.
Як знайшли ІСУ-152 в зоні відчуження
Самохідну установку знайшли в районі, де було розташовано гараж підприємства «Новарка». Скоріш за все машину було захоронено в період 1986-1988 років. Були випадки, коли техніку, яку застосовували в ліквідації наслідків аварії, часто захороняли в районі ЧАЕС, або поряд. Знайдений обˊєкт було вирішено вивезти на один із пунктів-відстійників, але потім виникла ідея зробити ІСУ-152 одним з експонатів майбутнього музею АТХ-2.
Для того, щоб перевезти установку з території «Новарки» до Припˊяті, було виділено 2 автокрани та тягач.
Після процедури дозиметричної перевірки фахівцями ДСП «Екоцентр» виявилось, що рівень забрудненості артилерійської установки не становить загрози для життя та здоров’я майбутніх відвідувачів, але контакти з об’єктом все ж таки потрібно обмежити й встановити огородження.
Технічні характеристики
Довжина корпусу: 6,77 м
Довжина з гарматою: 9,18 м
Ширина: 3,7 м
Висота: 2,48 м
Двигун: дизель В-2-ІС, 520 к.с.
Споряджена маса: 46 т
Швидкість по шосе максимальна: 35 км/год
Швидкість по пересіченій місцевості: 10-15км/год
Світлини: Надія Мудрик-Мочалова