Очільник міста Лева Андрій Садовий відомий не лише львів’янам. Його ідеї сподобались і киянам, які сьогодні обирають нову владу в місті. Що саме пропонує зробити у столиці мер Львова?
А. Садовий: Я не вважаю себе великим автолюбителем. Для мене авто – зручний та швидкий транспорт. Але сам я не їжджу за кермом. В нашій сім`ї дружина за водія. Мені важливо, що в дорозі я можу вирішувати якісь поточні питання, не зосереджуючись на управлінні авто. Їздити я люблю, але на велосипеді, полюбляю ходити пішки.
АЦ: Чи в Вас вподобання в автоспорті? Формула 1, ралі, можливо картинг?
А. Садовий: У Львові ми підтримуємо автоспорт. Починаючи від історичного Леополіс (ред.: читайте про минулорічний Леополіс) до сучасних ралі. Я люблю не лише дивитись, але навіть одного разу мав досвід учасника. На підготованому авто мене прокатав пілот по справжній трасі. Я був надзвичайно вражений! Оце драйв, я вам скажу! Часом я просто не вірив у те, що ми таки потрапимо у той віраж попереду. Так що можете вважати мене гарячим прихильником автоспорту. З радістю спробував би ще.
АЦ: Повернемось до автомобілів в рамках повсякденного життя в місті. Чи вдалось вирішити основні проблеми з трафіком та паркуванням у Львові?
А. Садовий: За останні роки ми відремонтували більше сотні кілометрів автодоріг у Львові. І це не лише дорожнє полотно. Це вся інженерія. Бо Львів – місто старовинне і часто ми міняємо комунікації, які були прокладені ще за часів Австрії. Що до «корків» (пробок), то це питання не тільки інфраструктури, але й дотримання правил дорожнього руху.
АЦ: Як ви вважаєте, що могло б докорінно змінити ситуацію з порядком на дорогах?
А. Садовий: Якби ДАІ була підпорядкована органам місцевої влади, то порядку було б у сто разів більше. Потрібен механізм, який дозволить відслідковувати порушення та реалізувати відповідальність за неправильно запаркований на дорозі автомобіль, заїзд на полосу громадського транспорту або стоянку на зеленій зоні.
Є професійне небажання міліції змінюватись. Зараз вони почуваються царями, хоча мають бути слугами в спільноти. Тому необхідна і муніципальна міліція і передача ДАІ в підпорядкування містам. Бо в рамках міста влада значно ближча до людей та їх проблем. Люди обирають міську владу Так вони можуть прийти та спитати, або вимагати. Коли є міністерська вертикаль, то простій людині до міністра достукатись не реально.
Не треба вигадувати нічого нового. Така практика вже існує в інших країнах світу і чудово працює.
АЦ: Як на вашу думку, що може змусити людей пересісти з власного авто на громадський транспорт?
А. Садовий: Якщо правильно вибудована транспортна інфраструктура, якщо громадський транспорт якісний та ходить точно за розкладом, то людина сама вибирає: чи їхати на авто і мати проблему з корками та парковкою, чи зекономити час та скористатись громадським транспортом. Я розумію, що при нинішній ситуації діловій людині не хочеться в гарному костюмі лізти в набиту людьми маршрутку. В Європі багато людей щодня обирає громадський транспорт. Це зменшує завантаженість доріг та корки в місті. Але вони так чинять не тільки через високу соціальну свідомість. Найкраща реклама громадського транспорту – зручність та якість. Якби транспорт був регулярний, безпечний та зручний, тоді було б дурницею витрачати гроші на паливо та парковки. Доки громадський транспорт такий страшний як сьогодні у більшості українських міст, люди змушені їздити на авто, платити шалені гроші за паливо та стояти у корках.
АЦ: А щодо парковок? Як людей переконати, чи може навіть примусити не кидати авто де інде, а ставити на парковку? Особливо платну.
А. Садовий: Для цього потрібні зміни до законодавства. Сьогодні людина має вибір: або поставити авто на парковку і заплатити гроші, або кинути його збоку на проїжджій частині і не платити нікому. А оштрафувати за це важко. Тож коли буде чіткий механізм покарання за неправильне паркування, то буде сенс в будівництві підземних чи надземних паркінгів. Людина подумає двічі, чи платити штраф, чи оплатити парковку.
АЦ: Як ви ставитесь до того, що зараз в містах ділові центри будуються в історичних забудовах?
А. Садовий: Якщо брати міста, які мають історичну забудову, то ви не можете зробити ті вулиці ширшими. Якщо туди направити багато машин, то без сумніву там будуть корки. Тому, безперечно, потрібно вибудовувати окремі ділові центри з широкими дорогами, паркінгами і транспортними розв’язками.
Історичний центр взагалі повинен бути закритий для забудови, треба зробити його пішохідно-велосипедним, відновити історичні пам’ятки. Там має бути більше зелені, більше квітів.
АЦ: Яке ваше ставлення до ліміту швидкості в місті? Чи логічно з вашої точки зору, що в Києві зараз введено на частині вулиць обмеження в 80 км/год?
А. Садовий: Для мене на першому місці має стояти безпека людей. Швидко можна їздити по автобанах та автомагістралях. В місті швидкість повинна в першу чергу регулюватись, виходячи з гальмівного шляху авто. За будь якої нештатної ситуації, чи реально зупинитьсь швидко з 80, чи 100 км/год? Ні. Це без сумніву. А з 50 чи 60 км/год – значно ймовірніше. Для швидкої їзди в місті необхідна окрема інфраструктура, дороги без перехресть та доступу для пішоходів.
АЦ: Якому транспорту в місті віддаєте перевагу? Не особисто, а як головному засобу громадського транспорту?
А. Садовий: Ми у Львові розвиваємо екологічний муніципальний транспорт. Це і тролейбус, і трамвай. Ми навіть запускаємо електричний автобус. Звичайно, візитівкою Львова є трамваї. Чим вони вигідні з точки зору міста? В першу чергу, це окрема полоса руху, яка не зайнята автомобілями. Це дає більшу середню швидкість пересування. Минулого року ми запустили перший український низько підлоговий трамвай. Він не тільки зручний, але й вдвічі дешевший, ніж німецькі аналоги. Конкурувати з трамваєм міг би тролейбус, але тільки за умови, що в нього є окрема полоса руху і водії дотримуються правил, та не заїжджають на неї.
АЦ: У Києві міські транспортні підприємства непривабливі для інвестування. А як у Львові?
А. Садовий: Як показує світовий досвід, громадський транспорт повинен бути муніципальним. В нас же у 90-х роках значна частина автотранспортних підприємств перейшла в приватні руки. Їх занедбали, а інфраструктура майже розвалилась. Як наслідок цього стало створення маршруток, які замінили великий маршрутний транспорт. Потужний громадський транспорт треба відроджувати, хоча і дається це важко. Необхідно залучати великі кошти, бо коштує транспорт немало. Але робити це необхідно.
АЦ: Яке місто для Вас є взірцем інфраструктури?
А. Садовий: Якщо ми говоримо про транспортну інфраструктуру, то на моє переконання, найкраще для Києва підходить приклад Відня. Це столичне місто, там дуже якісно продумана транспортна інфраструктура, розв’язки, парковки і таке інше. Але взагалі-то немає одного міста, досвід якого можна просто скопіювати. Кожне місто має якийсь позитив, який можна використати: сонячні батареї, які освітлюють вулиці, розвинену велоінфаструктуру тощо.
АЦ: Яку альтернативу автомобілям, окрім громадського транспорту, ви бачите?
А. Садовий: На машині людина їздить певну частину дня. Всі ми їздимо громадським транспортом, ходимо пішки. А якщо місто гарне, безпечне та комфортне, то чому ж не проїхати на велосипеді? Ми у Львові поставили собі мету побудувати 268 км велодоріг, як в Копенгагені. В Києві їх має бути значно більше. Але цим потрібно перейматись та займатись. Бо це окремий вид транспорту.
АЦ: Якщо говорити про Київ. Якою б Ви бачили необхідну довгострокову стратегію розвитку транспортної системи?
А. Садовий: Необхідно збудувати новий діловий центр, щоб розвантажити центральну частину міста. Не можна нічого нового будувати у центрі міста. На зміни у всіх історичних будівлях – табу.
Треба створити нові парки та доглянути ті, що вже існують. Необхідно помити, прибрати місто і забрати усі зайві МАФи. Зараз місцями Київ більше нагадує не квітучий сад, а базар 60-70 років. З цим треба боротися і витратити 8-10 років важкої праці.
Місто потрібно зробити гармонійним. Не можна зробити щось одне, що б вирішило усі проблеми. На кожній ділянці має бути відповідна людина. Легітимний мер, народні депутати з кращих людей міста. Свідомі, авторитетні, які б погодились віддати частину свого часу для громади. Бо Київ їм дуже багато чого дав. Я теж докладу зусиль, аби ми могли пишатись нашою столицею. Бо Київ і моя столиця також! Через це, я більше місяця тому звернувся до киян, щоб вони дали пропозиції кого вони хочуть бачити депутатами київської міської ради. На мій заклик відгукнулось більше двохсот пропозицій. З багатьма поспілкувався, багато з ким я знайшов спільну мову та однакове бачення розвитку міста. В результаті 21 кандидат йде в депутати за списком об’єднання «Самопоміч». Ці люди не хотіли йти в депутати, я їх просив та переконував. Бо я вірю в їх порядність та авторитетність. Якщо кияни їх виберуть, то порядку має стати більше.