На autocentre.ua в нашому розділі «Кроки до перемоги» ми розповідаємо про волонтерів, що допомагають автівками та логістикою для воїнів. Та цього разу ми поговоримо про допомогу не для них. Сьогодні autocentre.ua публікує інтерв’ю з Валерією Татарчук, яка є засновницею благодійного фонду «Твоя Опора». Їх фонд допомагає в першу чергу тим, заради кого ми так вперто противимось агресії – нашим дітям.
За вісім років діяльності благодійний фонд «Твоя Опора» подарував шанс на здорове та повноцінне життя сотням маленьких українців – за мирних часів він опікувався дітьми з вродженими вадами серця. Зараз «Твоя Опора» розширила вектор роботи і надає гуманітарну допомогу постраждалим як дітям, так і дорослим, забезпечує медикаментами і медобладнанням лікарні, підтримує дитячі будинки та інтернатні заклади.
АЦ: У який момент війни ви прийняли рішення розширити вектор діяльності фонду?
Валерія Татарчук: Ми розширили допомогу фонду на другий день війни, бо в перший я поверталася додому у Бучу за дітьми. За всі роки нашого сімейного життя ми вперше з чоловіком поїхали відпочивати на Львівщину. У мене було тривожне відчуття, що російські танки біля наших кордонів просто так не повернуться, але чоловік запевняв, що це тиск. Тож коли почалося повномасштабне вторгнення, більшість українців їхали на захід, а ми за дітьми назад на Київщину. Тому всі стратегічні рішення фонду приймалися вже на другий день, коли ми забрали дітей в умовну, але все ж безпеку.
АЦ: Чому «Твоя Опора» обрала саме цей напрямок, а не, до прикладу, допомогу армії?
Валерія Татарчук: Діти завжди були ключовими бенефіціарами нашої допомоги. І цього разу ми прийняли рішення також підтримати їх – через дитячі будинки та лікарні, інтернати та пологові. Також ми відчули силу допомогти і дорослим, тому забезпечуємо всім необхідним дорослі лікарні, відкрили у Львові прихисток для ВПО, розвозимо «гуманітарку» по містах і селах, що були окуповані. Кожен повинен займатися компетентними для себе справами. У нашій країні є достойні фонди, що допомагають ЗСУ. Ми ж взяли на себе гуманітарний напрямок, створивши проект «Help Ukraine. Stop War».
АЦ: Скільки лікарень та дитячих будинків у вас зараз під опікою?
Валерія Татарчук: З початку війни і до сьогодні наш фонд надав допомогу 70 закладам у 21 області України. Це – 46 медичних закладів, 8 прихистків для тимчасово переміщених осіб і 16 дитячих будинків, реабілітаційних центрів та інтернатів.
Лікарням і пологовим «Твоя Опора» допомагає із медичним обладнанням, медикаментами та засобами медичного призначення. В першу чергу це прифронтові лікарні, які приймають поранених, а також лікарні, які надають медичні послуги ВПО.
Дитячі будинки та інтернати забезпечуємо усім необхідним – від ліжок та постільної білизни до засобів гігієни. Оскільки сиротинцям довелося евакуюватися, а нові місця не змогли належно облаштувати, ми максимально швидко в умовах війни облаштовували їхній побут на новому місці. Бо подекуди не було навіть матраців, щоб покласти дітей спати, не те що окремих ліжок.
АЦ: У чому найбільші потреби сьогодні?
Валерія Татарчук: У медикаментах, звичайно. Вони, як повітря для лікарень. Та в медичному обладнанні. Лікарі працюють сьогодні на грані можливого, тож їм необхідна потужна підтримка у вигляді професійного експертного медичного обладнання.
Також у нас багато запитів на гуманітарну допомогу (продукти, засоби гігієни, продовольчі товари) від жителів деокупованих територій, переселенців. Люди залишилися без роботи, домівок, хтось втратив рідних, тому і таким способом намагаємося підтримати наших людей.
АЦ: Вище ви розповідали, що «Твоя Опора» відкрила також шелтер у Львові для ВПО.
Валерія Татарчук: Саме так! Це була ініціатива наших партнерів, яку ми перейняли. Ми дали назву прихистку «Все буде добре».
Спершу він був більш транзитним через величезну кількість українців, які масово на початку війни покидали свої домівки. Вони зупинялися у нас всього на кілька днів, щоб вирішити, куди їхати далі. Зараз ми зробити ремонт у приміщенні і облаштували два поверхи загальною площею 1500 кв.м. В нас є кімнати як для тимчасового перебування на 7-14 днів, так і тривалішого проживання від кількох тижнів до кількох місяців. Тому що на сьогоднішній день постала ще одна проблема – не всі українці мають змогу орендувати житло, а своє або зруйноване, або окуповане.
У нас є кухня, ванна, пральня та навіть ігрова кімната для дітей – усе необхідне, щоби забезпечити буденні потреби українців. Прихисток уже прийняв 1800 осіб із регіонів, де ведуться бойові дії. Тільки 600 із них – діти! Але цей потік людей не зменшується, навпаки, росте відповідно до масштабів руйнувань.
АЦ: Яка сьогодні ситуація із донатами у вашому фонді? Чи жертвують українці кошти на інші потреби, окрім ЗСУ?
Валерія Татарчук: Ситуація, у порівнянні з першими тижнями війни, погіршилася. Але не тому, що українці звикли чи втомилися, їм самим скрутно зараз – люди втрачають роботу, їхні фінансові запаси вичерпуються. Але тим-не-менше вони продовжують донатити, що гідне поваги!
Дуже допомагають нам український бізнес, міжнародні компанії та благодійні організації, зокрема з Англії, Польщі, Німеччини, США. Завдяки їхній підтримці за п’ять місяців війни нам вдалося зібрати допомоги на суму більше 106 мільйонів гривень.
Натисніть тут щоб допомогти
лікарням і дитячим будинкам
Але потрібно ще дуже багато. Навіть якби війна закінчилася сьогодні, Україну доведеться відновлювати ще дуже і дуже довго. Скільки лікарень розбомблено, а разом із ними дорогезного медичного обладнання. Ми у фонді закуповуємо його, тож я уявляю які це суми. І лікарні – це лише один аспект, який потребуватиме відновлення, а ще школи, підприємства, дороги, житлові будинки…
АЦ: Чи відчуваєте ви апатію через це?
Валерія Татарчук: Я відчуваю страх, шок, часто не можу осягнути межі жорстокості і бездушності росіян. Але апатія мені не знайома. Я знаю, в якому стані потрапляють поранені у медзаклади, як буквально збирають їх по частинах. Лікарі роблять неймовірні речі, щоб врятувати постраждалих. А наші сміливці із ЗСУ, ДСНС та інших структур, які вже п’ятий місяць боронять нас, як леви? Тому ми не маємо зараз ніякого морального права не підтримувати їх, навпаки, шукаймо сили і ресурси для перемоги, яка неодмінно буде.