Один із найцікавіших музеїв комерційного автотранспорту у світі знаходиться в австралійському місті Сіднеї. І хоча він називається Sydney Bus Museum, але у його експозиції, окрім місцевої автобусної екзотики, демонструються й раритетні вантажівки.
Кореспонденту “Автоцентру” свого часу вдалося там побувати, незважаючи на те, що на той момент музей було закрито для відвідувачів через аварійність будівлі. Виручила одна зачіпка. Два рази на тиждень там ще працював Bus Shop – магазинчик із продажу автобусної літератури та моделей.
У старому депо
Музей розташований на території діючого автопарку, в будівлі колишнього трамвайного депо, яке було збудовано ще в 1912 році. Колись він містив до сотні трамвайних вагонів. 1957 року було перепрофільовано в автобусний парк, а 1988-го тут відкрився музей. Сьогодні в ньому налічується понад 90 рідкісних автобусів та вантажівок.
Окрім того, тут представлені різні речі, пов’язані з експлуатацією автобусів – від проїзних квитків різних років випуску до форми кондукторів. Цікавий експонат – прохідна автопарка 60-х рр., обладнана пристроєм Time Clock, який відбиває на особистій картці точний час приходу та виходу з роботи.
Найперший в Австралії автобус – англійський Сlemsford (1905). Двигун – паровий; воду в казані підігрівали гасові пальники.
Найперший в Австралії автобус – англійський Сlemsford (1905). Двигун – паровий; воду в казані підігрівали гасові пальники.
Біля витоків
Перший в Австралії автобусний маршрут відкрили 4 грудня 1905 року у Сіднеї. Його довжина становила 1,8 км. Тут працювало два одноповерхові парові омнібуси Сlemsford. Щоправда, пасажирів було небагато, і 7 квітня 1906 року маршрут закрили. Проте вже 28 числа відкрився новий маршрут завдовжки 2,8 км. На нього випустили дві паровики тієї ж фірми, тільки вже двоповерхових. Але через високу собівартість перевезень і цей маршрут проіснував недовго – до 29 травня.
По-справжньому розвиток автобусних перевезень в Австралії почався лише у 20-ті роки. До 1930 року у Сіднеї працювало вже 587 автобусів із двигунами внутрішнього згоряння, у Ньюкастлі – 126. Усі вони належали невеликим приватним компаніям.
Найстаріший австралійський автобус, який дожив до наших днів (1924 р.). Шасі – Ruggles (США), мотор – Hercules. Кузов на 22 місця – сіднейської фірми Syd Wood.
Пасажирський салон розділений на два відсіки. Задній, з написом Smoking, – для курців. Деякі вікна – знімні, целулоїдні.
На робочому місці водія – дерев’яна панель з мінімумом приладів і дерев’яний обод керма.Обшивка борту — дощата.
Перша державна автобусна лінія почала працювати 1932 року. В Англії закуповували шасі переважно двоповерхових автобусів відомих компаній: AEC, Albion, Leyland та Thornycroft із дизельними двигунами. Виняток становив лише Dennis – з бензиновим двигуном. Кузова виготовлялися австралійськими фірмами: Syd Wood, Weddington, Commonweath Engineering (Commeng), Motor Body Assembles (MBA) та ін. До 1941 року парк Департаменту дорожнього транспорту налічував 375 двоповерхових автобусів (т.зв.
Dennis Lancet II (1938). Кузов на 34 місця – Waddington. Двигун – Dennis (82 к. с.). П’ята передача – прискорююча.
“Аскетичний автобус” – Ford FCB 194 “Austerity” (1942 р.). Кузов – Properts Pty Ltd. (М. Ньютаун). Двигун – Mercury V8 (85 к. с.). Кузов гранично спрощений: дерев’яний каркас, брезентовий дах. Місць – 52 (сид. – 26).
Дабл-декери Leyland Titan OPD 2/2 (1952). Кузов – Clyde Engineering Co. (М. Сідней). Дизель – Leyland. У машини праворуч – КП Wilson з попереднім вибором передачі та пневмопідсилювачем.
Капотник в англійському стилі (1939-1957 рр.). Шасі – Bedford ОВ, дизель – Perkins (70 к. с.). Кузов Syd Wood – з оцинкованими панелями. Місць – 48 (сид. – 33).
Автобус на американському шасі White WC16 (1948 р.). Своєрідний дизайн кузов – Syd Wood. Двигун – бенз. (114 к. с.). Місць – 66 (сид. – 44).
Автобус на американском шасси White WC16 (1948 г.). Своеобразный по дизайну кузов – Syd Wood. Мотор – бенз. (114 л. с.). Мест – 66 (сид. – 44).
На новому етапі
Під час Другої світової війни постачання шасі з Англії припинилося. Поступове зношування парку змусило закуповувати бензинові шасі у США. Побудовані з їхньої базі автобуси відомі як Austerity, т. е. «аскетичні». Вони забарвлювалися кольором хакі і були спрощені до примітивізму. Усього виготовлено 61 такий автобус.
У роки війни набули популярності тягачі з пасажирськими напівпричепами – т.з. bendi-buses («гнучкі автобуси»); 123 таких автопоїздів працювало з 1939 року аж до 1984 року. В експозиції представлений один із них. Це тягач на базі White (1943) з напівпричепом фірми Parramatta Bus Co. (1947 р.). Кабіна вантажівки доопрацьована в ательє Motor Body Assemllers (MBA): її подовжили, змонтували 4 крісла, туалет та гардероб.
Автобус для перевезення солдатів – AEC Regent 0661 з кузовом Waddington (1940 р.). Камуфляж, замість шибок – сталеві листи. Дизель – 130 л. с. На першому поверсі – 27 місць, на другому – 30.
У період Другої світової багато автобусів було пофарбовано у стандартний захисний камуфляж. При цьому фарба покривала не тільки лише панелі кузова, та й вікна. І лише біла поздовжня лінія була проведена нижньою кромкою кузова – для безпеки пішоходів у вечірній час.
Автобус із кузовом фірми MBA (Motor Body Assemblers) (1957 р.). Шасі – AEC Reliance. Дизель – 104 л. с. Місць – 46. Панелі кузова виготовлені з алюмінієвих листів.
Після закінчення війни парк дабл-декер знову став поповнюватися. У 1945–1948 роках. в Англії закупили понад 700 шасі. А кузови для них, як і раніше, робили австралійські фірми. Всі ці машини, як і англійські оригінали, мали характерну вузьку кабіну водія, розташовану поряд із капотом. Вона називалася half-cab («напівкабіна»). Ці автобуси служили до 1976 року.
Еволюція автобусів AEC із кузовами фірми Сommonweath Engineering. На фото праворуч – капотник Regal III із «напівкабіною» (half-cab) (1952 р.). Зліва – Regent III вагонного компонування (1954 р.). Місць – 54 (сид. – 31/32). Дизель – 125 л. с.
Безкапотний дабл-деккер із двигуном ззаду – Leyland Atlantean PDR 1A/1 (1969 г). Кузов – PMC (Pressed Metal Corp.). Місць – 71 (сид. – 66). Дизель – 150 л. с.
Найперший в Австралії автобус на шасі Volvo – модель B58 (1971 р.). Кузов виготовило місцеве ательє Сустом Coaches. Місць – 44.
Вже в перші повоєнні роки необхідність знизити експлуатаційні витрати призвела до відмови від кондуктора, що викликало інтерес до одноповерхових автобусів безкапотного компонування, де водій сам обильовував пасажирів, що входять через передні двері. У 1950 році було замовлено 100 шасі з переднім розташуванням двигуна, а ще 100 – з мотором під підлогою, в центрі машини. «Підпільники» зарекомендували себе краще – і з 1950 по 1973 р. виготовили 1583 такі машини. У 70-ті роки. стали з’являтися і автобуси із заднім розташуванням двигуна.
Унікальний прототип (1964 р.). Кузов Сhullora Bus Workshop із алюмінієвим каркасом. У салоні – антивандальні крісла з пластику, що легко замінюються. Шасі – Leyland Leopard PSU3/2RT.
Ветеран Першої світової – Leyland R.H.E. (1916 р.). До англійської армії було поставлено 3000 таких машин. Вантажопідйомність – 2,5 т. Швидкість – 20 км/год.
Велика рідкість – 2,5-тонний автокран марки Alan Clothier на американському шасі Federal A6 (1928). Запатентована система повороту стріли на 360 град.
Відомий англійський тягач AEC Matador (4×4) добре показав себе на дорогах війни. В експозиції – пізня версія MKIII (1946 р.) у ролі евакуатора автобусів. Дизель – 95 к. с. Вантаж – 5.0 т.
Типовий «англієць» 50-х – вантажівка Foden FG 6/12, випущена в 1952 р. Дизель – Gardner (112 к. с.). Емблема вантажівки Foden – cтилізоване зображення смолоскипа. Це пам’ять про славне минуле: з 1887 по 1933 рік фірма була лідером з випуску парових тягачів і вантажівок.
Авіаційний паливозаправник на тривісному шасі Leyland Hippo (1952) довго працював в аеропорту Сіднея.
Таксі Holden FC 1950-х років.