У цей день, 10 січня 1958 року, компанія Ford Motor зробила великий, принципово важливий крок у розширенні своєї гами комерційних автомобілів: було оголошено про початок випуску вантажівок нового для фірми типу – важкої серії Extra Heavy Duty.
Це були вантажівки капотної схеми, із сучасним для тих років, модним дизайном. Лобове скло зробили панорамним, із відхиленими назад стійками. І навіть фари поставили здвоєні – такі, як у легкових моделей Ford того ж року.
Але головне нововведення було, зрозуміло, не в дизайні. До 1958 року найпотужнішими «фордівськими» вантажівками були моделі з 4,5-літровим двигуном 178 к. с. та 5,5-літровим у 190 к. с. А у нової “великої трійці” Super Duty V8 мотори були вже куди потужнішими: 226 к. с. (6571 см куб.), 260 к. с. (7816 см куб.) та нарешті 277 к. с. (8750 см куб.).
Ці нові, сучасні агрегати були з коротким ходом поршня та вдосконаленими системами. Вони працювали в парі з механічною коробкою передач Road Ranger (5 або 8-ступеневою), яку виробляла сама компанія Ford. Як опція могла встановлюватися і автоматична КП Transmatic, також «фордівської» розробки. Її монтували на третину всіх машин.
Загалом нове сімейство вантажівок Extra Heavy Duty налічувало десять моделей. У машин F-серії з колісною формулою 4х2 повна маса доходила до 16 329 кг, а у тривісних, серії Т – до 23 133 кг. Зрозуміло, ще більше вона була в автопоїздів: у зчіпки з двовісним тягачем вона сягала 29 483 кг, а з тривісним – усі 34 019 кг. Важливо, що при цьому було досягнуто оптимального розподілу навантаження по осях. Залежно від моделі на передню вісь припадало 4,0; 5,0 або 6,8 т. Навантаження на задній міст коливалася від 8,2 т до 13,2 т, а на задній двовісний візок – до 17,2 т.
Ще раз наголосимо, всі двигуни на новій серії вантажівок були бензиновими, а дизельні встановлювалися лише на середньотоннажниках. І лише 1961 року такі агрегати з’явилися і на важких вантажівках.