«Машины времени» в Днепропетровске – это девятый или десятый автомобильный музей мира, где мне довелось побывать, но он стал первым, в который захотелось вернуться снова.
Зібрання старої техніки дніпропетровського реставратора Михайла Пруднікова існує не перший десяток років, але набуло форми музею півтора року тому. Ця колекція не потрапила в лещата хрестоматійних шаблонів і запорошених музейних стін — вона живе яскравим життям, намагаючись стати клубом технарів і центром культури.
Фрагменти історії
Офіційно «Машини часу» — технічний музей. Насправді це свого роду вирізка з нашого минулого, фрагмент двадцятого століття, перенесений у вік двадцять перший. З великим теплом і знанням справи показано технічну культуру 1930–1980 років. У тутешніх залах — безліч зворушливих дрібничок зі старого побуту містян і селян, типові для того часу або, навпаки, унікальні зразки техніки — транспортної, побутової, промислової. Автомобілі, велосипеди, письмові машинки, телевізори, м’ясорубки, одяг, іграшки — все, з чого складалося життя наших дідусів, бабусь, а то й вже прадідусів. А молодому поколінню тут особлива шана.
Ви думали, на вході буде електронний турнікет? Але це ж «Машини часу», а отже, шлагбаум і вахтер із телефоном
Окрема експозиція в Музеї техніки — приватна колекція уніформи. Всі мундири справжні, ніяких копій і новоділів
За інформацією зберігачів фондів музею, більша колекція перегонових «Естоній» є тільки в Ризі. У Дніпропетровську представлено п’ять моделей радянських болідів
Замість підручника
«День ливарника» — таким транспарантом на фасаді зустрічав нас музей техніки Михайла Пруднікова. «Тобто?» — запитали ми самого засновника. «Сучасні хлопці ростуть — руками нічого робити не вміють!» — була відповідь. Небайдужа людина, якій і без того є чим займатися в житті, Михайло організував при своєму музеї серію майстер-класів: «День токаря, столяра» і т. п. Це навіть не день, а місячник, і дітлахів міста та області везуть сюди цілими автобусами. Школярі відливають олов’яних солдатиків, стругають шпаківні, кроять метал і опановують ази інших робітничих професій. На тих, хто приходить із татом і мамою «на годинку», чекають особливі розваги. Наприклад, пожежний ГАЗ (із ранніх) віддали «на розтерзання» — стоїть завжди з відчиненими дверцятами, і в ньому дозволяється господарювати дітям. А ще є автобус-кінопересувка — з тріскучим апаратом, мультиками, пізнавальними фільмами на кшталт тих, що крутили колись як кіножурнал перед сеансами.
За лаштунками
Затишне кафе (звісно, у тому ж стилі), розташовене просто посеред зали на першому поверсі, нагадує наші старі «стекляшки» з їхніми величезними вікнами, що виходять на галасливі вулиці. Сидячи за столиком, просто біля свого ліктя бачу крило величезного Mercury, «запаркованого» в залі по той бік скла. За ним блищить величезними фарами «бойовий» «Запорожець», табунець малечі завмер біля «горбатого» і його конкурента Renault 4. У кожного експонату свій шлях до цієї зали, але всі їх зібрано на території України. Екскурсоводи розповідають про це захоплено, з усіма подробицями. Експозиція постійно оновлюється, і за рахунок запасів фундатора, і завдяки іншим збирачам, тому є сенс приходити сюди знову і знову.
У дожигулівську епоху «Москвичі» були цілком престижним транспортом і мрією рядового споживача
«Бойовий» ралійний «Запорожець» — не жарт реставраторів. На них справді ганяли профі в 1970-ті
«Американці» тут не тому, що великі, а тому, що з історією. Наприклад, одна з машин у кадрі — з гаража Галини Брежнєвої
Музей приватний, і незважаючи на його безсумнівне соціальне значення, фінансової підтримки від держави не має. Власник намагається вивести рентабельність хоча б «на нуль», але на жаль… Податки, охорона, опалення та господарські витрати з’їдають усі доходи від квитків. Михайло Прудніков не чекає від влади грошових дотацій. Але мені здається, йому було б цікаво дізнатися, чому його гуманітарний об’єкт, що зберігає культурну спадщину нації нарівні з державними музеями, повинен платити податок на нерухомість і податок на землю на тих самих підставах, що й ресторани з нічними клубами? Напевно, коли відповідь з’явиться, ми знімемо з порядку денного й інші, ще важливіші, питання — істинного патріотизму, корупції, кваліфікованих кадрів для промисловості.
Знамення
Реставратори всієї України переказували одне одному цей випадок мало не містичним шепотом. Під час перепланування під музей старої заводської будівлі на Селянському узвозі робітники натрапили на засипаний підвал. У ньому знайшли — хто б міг подумати! — післявоєнний мотоцикл ІЖ-49, що непогано зберігся. Очищений від землі, він теж став експонатом і стоїть на тому самому місці, де його знайшли.
На набережній Перемоги, над якою розташований музей — кілька сучасних автосалонів. Чи потраплять їхні сьогоднішні мешканці в подібні експозиції років так через сто?