Як пройшов перший автопробіг з Пекіна до Парижа

Автопробег Пекин - Париж был организован по инициативе популярной ежедневной газеты Le Matin. Победителю была обещана награда в 100 тыс. франков – сумма по тем временам немалая. Поначалу желающих принять в автогонке было немало – до четырех десятков. Но в Пекине 10 июня 1907 года стартовало только пять машин. В их числе были автомобили: Itala, конечно же, итальянский, Spiker – голландский и два французских De Dion. Замыкал же доблестную пятерку трицикл (трехколесный мотоцикл) марки Kontal.

Первый этап гонки проходил по старым караванным дорогам, размытым сильными дождями. Чтобы одолеть их приходилось порой привлекать местных жителей.

Еще большие трудности ожидали участников пробега на территории российской империи. В условиях бездорожья часть пути решили проехать по рельсам Транссибирской железной дороги. Тяжелую машину Itala, которая выбилась в лидеры, бросало на шпалах, мотор работал на грани своих возможностей. А однажды на нее чуть не наехал товарный поезд. После этого руководство железной дороги включило машину в свой общий график движения.

Однако вскоре Itala выехала на транссибирский тракт. И здесь одной из неприятностей были полуразрушенные мосты, которые приходилось преодолевать сходу. Но однажды, недалеко от Казани, мост не выдержал тяжелую машину Itala, и она повисла в воздухе, зацепившись за выступающее бревно. При этом было повреждено заднее колесо. Его попытались отремонтировать… в бане, распарив ослабленные деревянные спицы в горячей воде. Но это не помогло. Выручил местный колесный мастер, который сделал новое колесо – получше старого.

27 июля машина Itala добралась до Москвы, а 10 августа, после двухмесячной эпопеи, приехала в Париж, конечно, прямо к редакции газеты Le Moten. Парижане горячо приветствовали победителей – командира экипажа, принца Сципиона Боргезе, его механика Этторе Гизарди и спецкорра газеты Corriere della Sera.

Автомобили других участников пробега прибыли в Париж с грехом пополам только через три недели. Трицикл же вообще не дошел до финиша… он вышел из строя где-то еще в Китае.

Нужно сказать, что победа досталась автомобилю Itala неслучайно. Дело в том, что фирма Itala, образованная в 1904 году, уже через пару лет заняла второе место в стране по объему производства. При этом ее автомобили, разработанные под руководством молодого, талантливого конструктора Амберто Балокки, отличались завидной добротностью и прочностью. Они успешно выступали в ряде международных соревнований тех лет. В частности, в 1906 году гонщик Алессандро  Кагно победил в престижном соревновании Targa Florio.

На базе этой машины и изготовили специально для пробега Пекин – Париж особый автомобиль. На нем стоял 4-цилиндровый двигатель рабочим объемом 7483 см куб. и мощностью 45 л. с. Заметим, что привод на заднюю ведущую ось был у него уже не цепной, а карданный. Машина развивала до 90 км/ч.

Примечательно, что автомобиль не имел никакого кузова: сиденья установили просто на раме. Понятно, что это отнюдь не способствовало комфорту экипажа, но зато позволило благодаря меньшему весу установить по бортам два дополнительных топливных бака и взять больше снаряжения, необходимого в дальней дороге.

Легендарная Itala сохранилась до наших дней. Ее можно увидеть в Национальном автомобильном музее Карла Бискоретти в Турине.

Автопробіг Пекін – Париж було організовано за ініціативою популярної щоденної газети Le Matin. Переможцю було обіцяно нагороду в 100 тис. франків – сума на той час чимала. Спочатку охочих взяти участь в автоперегонах було чимало – до чотирьох десятків. Але у Пекіні 10 червня 1907 року стартувало лише п'ять машин. Серед них були автомобілі: Itala, звичайно ж, італійська, Spiker – голландська і два французьких De Dion. Замикав же доблесну п'ятірку трицикл (триколісний мотоцикл) марки Kontal.

Перший етап гонки проходив старими караванними дорогами, розмитими сильними дощами. Щоб подолати їх, доводилося часом залучати місцевих жителів.

Ще більші труднощі чекали на учасників пробігу на території російської імперії. В умовах бездоріжжя частину колії вирішили проїхати рейками Транссибірської залізниці. Тяжку машину Itala, яка вибилася в лідери, кидало на шпалах, мотор працював на межі своїх можливостей. А одного разу на неї мало не наїхав товарний потяг. Після цього керівництво залізниці включило машину до свого загального графіка руху.

Однак незабаром Іtalа виїхала на транссибірський тракт. І тут однією з проблем були напівзруйновані мости, які доводилося долати. Але одного разу, неподалік Казані, міст не витримав важку машину Itala, і вона повисла в повітрі, зачепившись за колоду. При цьому було пошкоджено заднє колесо. Його спробували відремонтувати… у лазні, розпаривши ослаблені дерев'яні спиці у гарячій воді. Але це не допомогло. Виручив місцевий колісний майстер, який зробив нове колесо – краще за старе.

27 липня машина Itala дісталася москви, а 10 серпня, після двомісячної епопеї, приїхала до Парижа, звичайно, прямо до редакції газети Le Moten. Парижани палко вітали переможців – командира екіпажу, принца Сципіона Боргезе, його механіка Етторе Гізарді та спецкору газети Corriere della Sera.

Автомобілі інших учасників пробігу прибули до Парижа з горем попалам лише за три тижні. Трицикл взагалі не дійшов до фінішу… він вийшов з ладу десь ще в Китаї.

Потрібно сказати, що перемога дісталася автомобілю Itala невипадково. Справа в тому, що фірма Itala, утворена в 1904 році, вже за кілька років посіла друге місце в країні за обсягом виробництва. При цьому її автомобілі, розроблені під керівництвом молодого талановитого конструктора Амберто Балоккі, відрізнялися завидною добротністю та міцністю. Вони успішно виступали у низці міжнародних змагань тих років. Зокрема, 1906 року гонщик Алессандро  Кагно переміг у престижному змаганні Targa Florio.

На базі цієї машини і виготовили для пробігу Пекін – Париж спеціальний автомобіль. На ньому стояв 4-циліндровий двигун робочим об'ємом 7483 см куб. та потужністю 45 к. с. Зауважимо, що привід на задню ведучу вісь був у нього вже не ланцюговий, а карданний. Машина розвивала до 90 км/год.

Зауважимо, що автомобіль не мав кузова: сидіння встановили просто на рамі. Зрозуміло, що це аж ніяк не сприяло комфорту екіпажу, зате дозволило завдяки меншій вазі встановити по бортах два додаткові паливні баки та взяти більше спорядження, необхідного в дальній дорозі.

Легендарна Itala збереглася до наших днів. Її можна побачити у Національному автомобільному музеї Карла Біскоретті у Турині.