Сьогодні вже всім зрозуміло, що в конкурсі на "автомобільне пальне майбутнього" явно перемогла електрика. Навіть водень, якому ще років п'ять тому пророкували райдужні перспективи, опинився за бортом. Утім, він далеко не перший, кого спіткала така сумна доля.
Упродовж 133-річної історії автомобілізму людина постійно намагалася вигадати якесь ефективне й дешеве джерело енергії для автомобілів. Якісь ідеї і справді мали потенціал, але більшість виявилися провальними. І в цій статті я розповім саме про такі програшні ідеї автомобільних джерел живлення.
Автомобільне паливо - вугільний газ
Був час, коли автомобілі намагалися «топити» вугільним газом. Необхідність така виникла в період гострого дефіциту традиційного палива за часів Першої світової війни.Оскільки більша частина поставок газу і нафти спрямовувалася на військові потреби, в ті роки "цивільні умільці" вирішили повернутися до витоків - спробували використовувати технологію застосування вугільного газу 1800-х років.
Вугільний газ виробляли шляхом нагрівання вугільного пилу, торфу чи коксу в безкисневих печах із подальшою його фільтрацією. А зберігання такого газу передбачалося в металевих газових балонах.
Спершу на автомобілі ставили такі балони. Вигляд це мало курйозний, а на практиці ще й було небезпечно, особливо якщо врахувати, що тоді палила величезна кількість людей. До того ж така поклажа на даху «з'їдала» вантажопідйомність авто і гальмувала його, зменшуючи швидкість, маневровість і здатність підніматися вгору. Тому балони замінили на ємності з прогумованої тканини. Закачаної кількості газу вистачало приблизно на 100-130 км пробігу.
[cut_in_three_image_with_text img_1="https://cdn2.autocentre.ua/wp-content/uploads/2019/06/coal-gas-car-sidney-1.webp" img_id_1="886886" img_2="https://cdn2.autocentre.ua/wp-content/uploads/2019/06/gas-co-lorry-1940.webp" img_id_2="886885" img_3="https://cdn2.autocentre.ua/wp-content/uploads/2019/06/6a00e0099229e88833014e60e705af970c.webp" img_id_3="886887"][/cut_in_three_image_with_text]
Кукурудза та цукрова тростина
На початку ХХ століття, за часів Першої світової та Великої депресії, бензин ставав дорогим. Як альтернативу йому деякі підприємці випускали спиртові суміші, використовуючи для цього кукурудзу, ріпак і відходи цукрової тростини.
Виробництву автомобільного спирту не заважав навіть «сухий закон» в Америці (діяв із 1919 до 1933 року). Заводи з виробництва автомобільного етанолу мали не 2-3, а лише одну перегінну колону (на відміну від харчового спирту, біоетанолу не потрібна друга і третя перегонка). За цією ознакою власники виробництва автоспирту доводили, що роблять не спиртне, а пальне для авто.
Найвідоміші тоді спиртові суміші - Benzalcool, Koolmotor, Alcool, Natelite, Moltaco, Lattybentyl і Agrol.
Подібні розробки біопалива тривають і донині, але результат поки що невтішний – виробляти таке джерело живлення для авто або дорого, або його застосування забороняють через високий ступінь забрудненості вихлопів.
Торнадо
Ідею створення вихрових потоків для живлення автомобіля придумав канадський інженер Луї Мішо. Він запропонував використовувати енергію штучно створених торнадо для обертання турбін і генерації електрики. Для цього потрібно створити смерч, силу якого генератор перетворюватиме в електрику. Торнадо створюють шляхом підігріву пласту повітря, з подальшим його круговим розгоном до великих швидкостей.
Ці амбітні плани Луї Мішо сприяли створенню кількох прототипів атмосферного вихрового двигуна (Atmospheric Vortex Engine, AVE). Однак ці двигуни були великими та малопотужними, масштабувати їх до потрібної продуктивності Мішо так і не вдалося.
Повітря
Повітрям «годувати» машини теж пробували. Здійснювала ці спроби в 2008-2009 роках невелика французька компанія на замовлення індійського автовиробника Tata Motors. Індійці навіть заявляли, що ось-ось випустять автомобіль, що працює на стислому повітрі.
Однак дуже скоро проект заглух. З'ясувалося, що авто на повітряному живленні не могло розвивати швидкість, більшу за 80 км/год, і мало вкрай невеликий запас ходу – щонайбільше 130 км через те, що його вузли сильно нагрівалися. Про це в 2009 році і заявив віце-президент Tata Motors С. Равішанкар, повідомивши, що проект створення автомобіля на стиснутому повітрі виявився провальним.
Пропелер
Можливо, найкумедніший спосіб рухати автомобіль вперед - оснастити його спереду пропелером. Таку машину під назвою Helicon у 1932 році побудував французький умілець, ім'я якого не збереглося. Хтозна, може, конструктор Helicon був пілотом?
Автомобіль оснастили горизонтально-опозитним двигуном (подвійним боксером) із повітряним охолодженням, а його рама і корпус були дерев'яними. Рульове керування здійснювалося за допомогою задніх коліс, а задня колія була серйозно вже передньою.
Після нетривалого використання Гелікон сховали в сарай, доки його не знайшли в 2000 році. Зараз це авто відреставровано і оснащено двигуном Citroën GS, до якого безпосередньо підключено пропелер.
І найдивовижніше, що воно пройшло реєстрацію для використання на дорогах загального користування Франції. Зрідка Гелікон виїжджає, але пересувається доволі повільно, незграбно і воліє не їздити під гору.
-
Ретро 12 квітня 2026 17:00Як автобусами ЛАЗ почали перевозити космонавтів12 квітня 1961 року спеціально переобладнаний автобус ЛАЗ-695Б було використано для доставки космонавта Юрія Гагаріна до місця історичного старту першого космічного корабля "Восток-1". Цей автобус для космонавтів зовні майже не відрізнявся від базової серійної машини ЛАЗ-695Б. Але кузов його отримав додаткове антикорозійне покриття дуже високої якості. А от салон, звісно, був зовсім іншим. Особливу увагу приділили його герметизації, щоб захистити від потрапляння пилу —найлютішого ворога космонавтів. У самому центрі салону були встановлені два оригінальні крісла — для космонавта і його дублера, теж розроблені у Львові. Оскільки космонавтів перевозили в громіздких скафандрах, крісла вийшли немаленькими. Для регулювання мікроклімату всередині скафандра застосовувалася спеціальна апаратура. В обладнання салону входили кіно- і радіоустановка, телефон і засоби спецзв'язку. Природно, салон було забезпечено кондиціонером. В автобусі було 10 місць для супровідників – лікарів, технічних фахівців і навіть кіношників, а в кормі машини розміщувався туалет. Автобус працював на космодромі "Байконур" аж до 1967 року, і за цей час доставив до місця старту 12 космонавтів, якщо не рахувати дублерів. Нині він зберігається в меморіальному музеї на батьківщині першого космонавта — в місті Гагарін, Смоленської обл. У 1967 році для перевезення космонавтів почали використовувати інший автобус. За внутрішнім обладнанням він майже не відрізнявся від попередника, але база у нього була інша — ЛАЗ-695Е. А автобус нового покоління для космонавтів з'явився в 1974 році. Машину було розроблено у Львові, в ДСКБ —головному конструкторському бюро щодо автобусів. Базою послужила новітня туристична модель ЛАЗ-699Н "Україна", тоді ще дослідна. ЛАЗ-699Н у "космічному" виконанні -
Ретро 11 квітня 2026 21:21Першим легковикам Toyota виповнилося 90 років -
Подія 11 квітня 2026 18:01Розшифровка значків на панелі приладів
