Від конки до гібрида – що зберігається у Стокгольмському музеї транспорту

Не в пример другим музеям шведской столицы, Стокгольмский музей транспорта находится не в центре города, а на окраине, но зато в помещении бывшей мастерской по ремонту автобусов.

В его экспозиции представлены свыше 60 образцов подвижного состава: конных экипажей, трамваев, вагонов метро и, конечно, автобусов. В силу своего расположения музей не ломится от туристов. Зато жители Стокгольма охотно приходят в уютные, со вкусом оформленные залы, часто целыми семьями, с многочисленными ребятишками. Для детей здесь имеется кафе, где можно и поиграть, и порисовать, а особо любознательным не возбраняется забираться в трамваи и автобусы.

Первые шаги

История городского транспорта Стокгольма восходит к небольшим конным омнибусам, запряженным парой лошадей. Они начали развозить пассажиров в 1835 году. Один такой экипаж, правда, построенный позже, в 1891 году, имеется в экспозиции музея (см. фото в заголовке). В 1877 году, в шведской столице появились конки, передвигавшиеся по рельсам. Катить их было легче, и при этом, как правило, обходились одной лошадью.

Первый автобус с двигателем внутреннего сгорания привезли в Стокгольм еще в 1899 году. Это была одна из ранних конструкций Даймлера, с большими тележными колесами на железных шинах. Однако на маршруте она проработала всего… 8 дней. Публика отказывалась ездить из-за грохота и тряски при движении по булыжным мостовым города.

В дальнейшем главным транспортом Стокгольма стали трамваи. Городские власти покровительствовали им и не допускали на улицы автоконкурентов. Чтобы лед тронулся, понадобилось два с лишним десятилетия. Первую автобусную лицензию на работу в городе власти выдали перевозчику Х. фон Кремеру в сентябре 1922 года. Пассажиропоток нарастал, как снежный ком, и в 1928 году автобусы перевезли в общей сложности 17 млн. человек.

Открыв стеклянные двери музея, сразу попадаешь в небольшой вестибюль, добрую половину которого занимает автобус Scania-Vabis, выпущенный в том же 1928 году. Правда, при близком осмотре оказывается, что это лишь искусно сделанный макет. Оригинал машины несколько лет назад передали в дар заводскому музею Scania. Эта машина исправно работала на городском маршруте №54 и никогда не была скороходом: вплоть до 1931 года для автобусов в Стокгольме существовал лимит скорости в 20 км/ч.

Ветер перемен К концу 20-х гг. встал вопрос о повышении вместимости общественного транспорта. С 1929 по 1935 год все автобусы Стокгольма были заменены более емкими машинами – вагонной компоновки, прозванные бульдогами. В одном из залов музея можно увидеть классический «бульдог» – Scania-Vabis модель 8422, которая выпускалась в 1936 – 1944 гг. Интересно, что машина оснащена первым дизелем, который Scania создала самостоятельно – предкамерным мотором в 120 л. с. Раньше, с 1932 года, она выпускала по лицензии двигатели Hesselman, работавшие на тяжелом топливе, но запускавшиеся на бензине.

После окончания Второй Мировой войны резко увеличился приток населения в Стокгольм. Соответственно, росло и количество автобусов. В 1967 году различные транспортные компании города объединились в одну – SL (Storstockholms Lokaltrafic). На улицах стали появляться автобусы, передняя панель которых была украшена этими буквами, словно фирменной эмблемой.

1967 год примечателен еще в одном отношении. С 3 сентября в Швеции ввели правостороннее движение вместо левостороннего. В этот же день на улицы выехало большое количество автобусов с левым расположением руля, специально закупленных у фирм Bussing, Leyland и др. Эти машины тоже экспонируются в музее.

Увидев представленные в залах автобусы 80-х гг. прошлого века, хочется воскликнуть: «Ба, знакомые все лица!». В Швеции эти машины стоят в музеях, а у нас в Украине они еще работали на маршрутах до недавнего времени, в том числе и в столице.

В 1998 году в Швеции приняли большую программу создания экологически чистых автобусов. И экспозицию завершает один из них. Шасси и кузов этой гибридной машины изготовлены в Дании, на автобусном заводе Scania-Bussar в г. Силькеборг. Бензиновый двигатель SAAB в 75 л. с. привести в движение большой автобус не может. Но задействует генератор, питающий два тяговых электродвигателя по 75 кВт и батареи. Так что экспонаты музея иллюстрируют не только прошлое, но и будущее автобусного транспорта.

На відміну від інших музеїв шведської столиці, Стокгольмський музей транспорту знаходиться не в центрі міста, а на околиці, в приміщенні колишньої майстерні з ремонту автобусів.

У його експозиції представлено понад 60 зразків рухомого складу: кінних екіпажів, трамваїв, вагонів метро та, звичайно, автобусів. З огляду на своє розташування музей не ломиться від туристів. Натомість жителі Стокгольму охоче приходять до затишних, зі смаком оформлених залів, часто цілими сім'ями, з численними дітлахами. Для дітей тут є кафе, де можна і пограти, і помалювати, а особливо допитливим можна забиратися в трамваї та автобуси.

Перші кроки

Історія міського транспорту Стокгольма походить від невеликих кінних омнібусів, запряжених парою коней. Вони почали розвозити пасажирів 1835 року. Один такий екіпаж, щоправда, побудований пізніше, 1891 року, є в експозиції музею (див. заголовне фото). У 1877 році, у шведській столиці з'явилися конки, що пересувалися рейками. Катити їх було легше, і при цьому зазвичай обходилися одним конем.

Перший автобус із двигуном внутрішнього згоряння привезли до Стокгольма ще 1899 року. Це була одна з ранніх конструкцій Даймлера, з великими колесами як на возах, з залізними шинами. Однак на маршруті вона пропрацювала лише 8 днів. Публіка відмовлялася їздити через гуркіт і трясіння під час руху по бруківці міста.

Надалі головним транспортом Стокгольма стали трамваї. Міська влада допомагала їм і не допускала на вулиці автоконкурентів. Щоб крига скресла, знадобилося два з лишком десятиліття. Першу автобусну ліцензію на роботу в місті влада видала перевізнику Х. фон Кремеру у вересні 1922 року. Пасажиропотік наростав, як снігова куля, й у 1928 року автобуси перевезли загалом 17 млн. пасажиірів.

Відкривши скляні двері музею, одразу потрапляєш у невеликий вестибюль, добру половину якого займає автобус Scania-Vabis, випущений того ж 1928 року. Щоправда, при близькому огляді виявляється, що це лише майстерно зроблений макет. Оригінал машини кілька років тому передали в дар заводському музею Scania. Ця машина справно працювала на міському маршруті №54 і ніколи не була скороходом: аж до 1931 року для автобусів у Стокгольмі існував ліміт швидкості 20 км/год.

Вітер змін

До кінця 20-х років постало питання підвищення місткості громадського транспорту. З 1929 по 1935 рік всі автобуси Стокгольма були замінені більш ємними машинами - вагонної компонування, прозвані бульдогами. В одному із залів музею можна побачити класичний «бульдог» – Scania-Vabis модель 8422, що випускалася у 1936 – 1944 роках. Цікаво, що машина оснащена першим дизелем, який Scania створила самостійно - передкамерним двигуном в 120 к. с. Раніше, з 1932 року, вона випускала за ліцензією двигуни Hesselman, які працювали на важкому пальному, але запускалися на бензині.

Після закінчення Другої Світової війни різко збільшився приплив населення Стокгольму. Відповідно, зростала кількість автобусів. 1967 року різні транспортні компанії міста об'єдналися в одну – SL (Storstockholms Lokaltrafic). На вулицях почали з'являтися автобуси, передня панель яких була прикрашена цими літерами, немов фірмовою емблемою.

1967 примітний ще в одному відношенні. З 3-го вересня у Швеції запровадили правосторонній рух замість лівостороннього. Цього ж дня на вулиці виїхала велика кількість автобусів з лівим розташуванням керма, спеціально закуплених у фірм Bussing, Leyland та ін. Ці машини також експонуються у музеї.

Побачивши представлені у залах автобуси 80-х років. минулого століття хочеться вигукнути: «Ба, знайомі всі обличчя!». У Швеції ці машини стоять у музеях, а в Україні вони ще працювали на маршрутах донедавна, зокрема й у столиці.

1998 року у Швеції прийняли велику програму створення екологічно чистих автобусів. І експозицію завершує один із них. Шасі та кузов цієї гібридної машини виготовлені у Данії, на автобусному заводі Scania-Bussar у м. Сількеборг. Бензиновий двигун SAAB 75 к. с. самостійно розігнати великий автобус не може. Але задіює генератор, який живить два тягові електродвигуни по 75 кВт і батареї. Тож експонати музею ілюструють не лише минуле, а й майбутнє автобусного транспорту.