Еще в 1931 году на фирме Mercedes-Benz под руководством главного конструктора Ганса Нибеля начались работы по созданию компактного заднемоторного автомобиля.
Было изготовлено несколько небольших опытных машин типа 120 H. Эта цифра округленно обозначала рабочий объем (1200 см куб.), а буква «H» - заднее расположение двигателям (от слова heck – задняя часть). Первые пробы дали в целом позитивные результаты. И в 1934 году в серию пошел заднемоторный автомобиль Mercedes-Benz 130.
Компактный автомобиль длиной чуть больше четырех метров весил в снаряженном состоянии 980 кг. Внешне он выглядил непривычно, так как передняя часть была слильно скруглена и не имела традиционного радиатора. Вместо двигателя там был устроен багажник. А небольшой 4-цилиндровый мотор жидкостного охлаждения располагался в корме.
Рабочий объем мотора составлял 1,3 л, мощность – 26 л. с. Коробка передач была 4-ступенчатой, причем последнюю сделали ускоряющей (передаточное число 0,665). Машина была достаточно экономичной и расходовала в среднем 10 л бензина на 100 км пробега. Скорость достигала 100 км/ч.
Примечательно, что вместо традиционной рамы автомобиль имел т. н. хребтовидную – т. е. центральную трубчатую балку. А подвеска всех колес соответственно была независимой: передняя - на попречной рессоре, а задняя - пружинная. Кузов на машину устанавливали четырехместный, двухдверный. Он был либо полностью закрытый – седан, либо со сдвижной брезентовой крышей, но жесткими боковинами - по немецкой терминологии Cabrio-Limousine.
Mercedes-Benz 130 выпускали в 1934 – 1936 гг. Общий тираж составил 4300 ед. Но история заднемоторных «мерседесов» на этом не закончилась. В 1935 году появился родстер модели 150 (1,5 л), а в 1936 – 1939 гг. изготовили около 6000 автомобилей 170 H (1,7 л; 38 л. с.)
Ще в 1931 році на фірмі Mercedes-Benz під керівництвом головного конструктора Ганса Нібеля розпочалися роботи зі створення компактного задньомоторного автомобіля.
Було виготовлено кілька невеликих дослідних машин типу 120 H. Ця цифра округлено позначала робочий об'єм (1200 см куб.), а літера H - заднє розташування двигунів (від слова heck - задня частина). Перші спроби дали загалом позитивні результати. І в 1934 році в серію пішов задньомоторний автомобіль Mercedes-Benz 130.
Компактний автомобіль завдовжки трохи більше чотирьох метрів важив у спорядженому стані 980 кг. Зовні він виглядав незвично, тому що передня частина була округлою і не мала традиційного радіатора. Замість двигуна там було влаштовано багажник. А невеликий 4-циліндровий двигун рідинного охолодження розташовувався в кормі.
Робочий об'єм двигуна становив 1,3 л, потужність – 26 к. с. Коробка передач була 4-ступеневою, причому останню передачу зробили прискорювальною (передавальне число 0,665). Машина була досить економічною та витрачала в середньому 10 л бензину на 100 км пробігу. Швидкість сягала 100 км/год.
Цікаво, що замість традиційної рами автомобіль мав так звану хребтоподібну - тобто центральну трубчасту балку. А підвіска всіх коліс відповідно була незалежною: передня – на поперечній ресорі, а задня – пружинна. Кузов на машину встановлювали чотиримісний, дводверний. Він був або повністю закритий – седан, або зі зсувним брезентовим дахом, але з жорсткими боковинами - за німецькою термінологією Cabrio-Limousine.
Mercedes-Benz 130 випускали у 1934 – 1936 роках. Загальний тираж становив 4300 од. Але історія задньомоторних «мерседесів» на цьому не закінчилася. У 1935 році з'явився родстер моделі 150 (1,5 л), а в 1936 – 1939 рр. виготовили близько 6000 автомобілів 170 H (1,7 л; 38 к. с.)
-
Ретро 15 липня 2026 21:00Як Opel відновив випуск вантажівок Blitz -
Ретро 11 липня 2026 20:48Як було знайдено експериментальний КрАЗ із незвичайним капотом -
Ретро 04 липня 2026 20:35Як на День Незалежності США випробували дивовижний автомобільУ День Незалежності США, 4 липня 1894 року здійснив свою першу поїздку відомий автомобіль Елвуда Хайнса – другий бензиновий транспортний засіб, виготовлений у Америці. Геніальний металург, винахідник нержавіючої сталі, Хайнс почав розробляти самохід із бензиновим двигуном у 1893 році. Він замовив вертикальний двотактний мотор в одну кінську силу фірми Sintz. Восени той прибув, і винахідник, на невдоволення дружини, випробував його прямо на кухні - більше не було де. А потім він домовився з власником механічної майстерні Елмер Апперсон, і той разом з братом Едгаром взялися йому допомагати. Двигун встановили на чотириколісний візок із поворотною передньою віссю. А для керування служив довгий важіль, змонтований по центру. Готова машина вагою 370 кг отримала назву Pioneer. Перший пробний заїзд відбувся 4 липня у місті Коколо, з метою безпеки досить далеко від натовпу цікавих. Управляв машиною сам Хайнс, а Елмер був пасажиром. Машина проїхала 2,4 км і треба було повертатися. Цікаво, що передачі заднього ходу автомобіль не мав, і екіпажу довелося розвертати його на вузькій дорозі вручну. В 1895 Хайнс виготовив машину Pioneer II. Конструкція рульового управління була покращена, а відпрацьовані гази відводилися вже подалі від сідоків. Ця машина взяла участь у перших у США моторних перегонах, які проходили 28 листопада цього року. І першим, правда серед нечисленних учасників – три автомобілі та шість мотоциклів – був автомобіль Хайнса. Ще наприкінці 1894 року Хайнс разом із братами Апперсонами організував першу в країні фірму з успішного виробництва автомобілів. Щоправда, інша компанія – Durea Motor Wagon Co. – була створена на рік раніше, але незабаром збанкрутувала, випустивши лише 13 авто. А ось Хайнс усе нарощував виробництво. 1898 року його фірма переїхала на новий великий завод у місті Кокомо і випустила там перші п'ять автомобілів. Наступного року їх виготовили вже три десятки, 1900 року – 192 од., а 1901-го – 240 од. Фірма Haynes-Apperson випускала автомобілі до 1925 року включно. А сьогодні її найперший автомобіль, випущений 1894 року, зберігається у Національному музеї американської історії. [related_post id="1355192" strip="1"]
