Як найоригінальніший автомобіль США не пішов у серію через судовий розгляд

Цього дня 77 років тому американський інженер Престон Таккер представив у готелі «Статлер» у Вашингтоні свою досить оригінальну за конструкцією модель Tucker, яка багато в чому перевершувала інші легкові автомобілі того часу.

Таккер почав працювати над цією машиною ще 1944 року. Спочатку він дав їй назву Torpedo, але згодом від нього відмовився - як сам пояснював, не хотів нагадувати споживачам про війну. І машина одержала цифровий індекс.

Конструктор обрав незвичайне для американських автомобілів компонування – з двигуном ззаду. Автомобіль набув виразних аеродинамічних форм. Характерною рисою екстер'єру стала третя поворотна фара, встановлена ​​по центру передка. Вона активувалася, коли машина змінювала напрямок на кут більше 10 градусів, і освітлювала узбіччя.

Особливу увагу було приділено безпеці автомобіля. По периметру рами розташовувалися підсилювачі на випадок зіткнення, а в дах вбудували міцний стрижень, що зменшує деформацію при перекиданні. Щиток приладів покрили спеціальним м'яким матеріалом. При цьому традиційний речовий ящик перемістили на дверцята. Не були забуті й паски безпеки.

Двигун і трансмісія розміщувалися на окремому підрамнику, який кріпився всього шістьма болтами. Достатньо було їх відвернути, щоб за лічені хвилини витягти ці агрегати.

Що стосується самого двигуна, то спочатку планувався оригінальний 6-циліндровий Tucker 589. У нього був відсутній розподільний вал і клапани піднімалися за допомогою масла, яке подавалося до них під тиском у потрібний момент. Але мотор виявився сирим та малопотужним – замість 150 к. с. видавав на-гора лише 88 к. с. Його цілий рік удосконалили, але так і не довели до пуття.

Натомість хотіли було поставити авіадвигун Lycoming, але той не помістився у моторному відсіку. У результаті зупинилися на Franklin O355, який переробили з повітряного на рідинне охолодження. Шестициліндровий агрегат робочим об'ємом 5475 см куб. розвивав 166 к. с. та забезпечував швидкість 200 км/год.

Що стосується трансмісії, то на прототипі стояв гідротрансформатор із прямим приводом, але без заднього ходу. На всіх інших машинах ставили 4-ступегеві механічні трансмісії з попереднім вибором передач. Автомати як виняток були лише на двох екземплярах.

Оригінальною була й незалежна підвіска коліс – замість пружин вона мала гумові пружні елементи. Спочатку це був сендвіч: гумовий блок, затиснутий між двома А-подібними важелями - верхнім та нижнім. А потім стали робити м'якшу підвіску – з гумовими торсіонними трубками, тобто працюючими на скручування.

Історія цієї унікальної моделі, на жаль, виявилася дуже короткою. Після того, як на колишньому авіазаводі в Чикаго було випущено 50 машин, проти конструктора, не без участі конкурентів і продажної преси, розпочали кампанію. Йому приписали фінансові махінації та присвоєння 30 млн. доларів, отриманих від уряду на реконструкцію та розвиток підприємства. Випуск автомобілів довелося припинити.

Щоправда, пізніше з'ясувалося, що всі звинувачення були необґрунтованими, але, як кажуть, потяг уже пішов. Таккер поїхав до Бразилії, де й помер 1956 року.