Цього дня 77 років тому американський інженер Престон Таккер представив у готелі «Статлер» у Вашингтоні свою досить оригінальну за конструкцією модель Tucker, яка багато в чому перевершувала інші легкові автомобілі того часу.
Таккер почав працювати над цією машиною ще 1944 року. Спочатку він дав їй назву Torpedo, але згодом від нього відмовився - як сам пояснював, не хотів нагадувати споживачам про війну. І машина одержала цифровий індекс.
Конструктор обрав незвичайне для американських автомобілів компонування – з двигуном ззаду. Автомобіль набув виразних аеродинамічних форм. Характерною рисою екстер'єру стала третя поворотна фара, встановлена по центру передка. Вона активувалася, коли машина змінювала напрямок на кут більше 10 градусів, і освітлювала узбіччя.
Особливу увагу було приділено безпеці автомобіля. По периметру рами розташовувалися підсилювачі на випадок зіткнення, а в дах вбудували міцний стрижень, що зменшує деформацію при перекиданні. Щиток приладів покрили спеціальним м'яким матеріалом. При цьому традиційний речовий ящик перемістили на дверцята. Не були забуті й паски безпеки.
Двигун і трансмісія розміщувалися на окремому підрамнику, який кріпився всього шістьма болтами. Достатньо було їх відвернути, щоб за лічені хвилини витягти ці агрегати.
Що стосується самого двигуна, то спочатку планувався оригінальний 6-циліндровий Tucker 589. У нього був відсутній розподільний вал і клапани піднімалися за допомогою масла, яке подавалося до них під тиском у потрібний момент. Але мотор виявився сирим та малопотужним – замість 150 к. с. видавав на-гора лише 88 к. с. Його цілий рік удосконалили, але так і не довели до пуття.
Натомість хотіли було поставити авіадвигун Lycoming, але той не помістився у моторному відсіку. У результаті зупинилися на Franklin O355, який переробили з повітряного на рідинне охолодження. Шестициліндровий агрегат робочим об'ємом 5475 см куб. розвивав 166 к. с. та забезпечував швидкість 200 км/год.
Що стосується трансмісії, то на прототипі стояв гідротрансформатор із прямим приводом, але без заднього ходу. На всіх інших машинах ставили 4-ступегеві механічні трансмісії з попереднім вибором передач. Автомати як виняток були лише на двох екземплярах.
Оригінальною була й незалежна підвіска коліс – замість пружин вона мала гумові пружні елементи. Спочатку це був сендвіч: гумовий блок, затиснутий між двома А-подібними важелями - верхнім та нижнім. А потім стали робити м'якшу підвіску – з гумовими торсіонними трубками, тобто працюючими на скручування.
Історія цієї унікальної моделі, на жаль, виявилася дуже короткою. Після того, як на колишньому авіазаводі в Чикаго було випущено 50 машин, проти конструктора, не без участі конкурентів і продажної преси, розпочали кампанію. Йому приписали фінансові махінації та присвоєння 30 млн. доларів, отриманих від уряду на реконструкцію та розвиток підприємства. Випуск автомобілів довелося припинити.
Щоправда, пізніше з'ясувалося, що всі звинувачення були необґрунтованими, але, як кажуть, потяг уже пішов. Таккер поїхав до Бразилії, де й помер 1956 року.
-
Ретро 15 липня 2026 21:00Як Opel відновив випуск вантажівок Blitz -
Ретро 11 липня 2026 20:48Як було знайдено експериментальний КрАЗ із незвичайним капотом -
Ретро 04 липня 2026 20:35Як на День Незалежності США випробували дивовижний автомобільУ День Незалежності США, 4 липня 1894 року здійснив свою першу поїздку відомий автомобіль Елвуда Хайнса – другий бензиновий транспортний засіб, виготовлений у Америці. Геніальний металург, винахідник нержавіючої сталі, Хайнс почав розробляти самохід із бензиновим двигуном у 1893 році. Він замовив вертикальний двотактний мотор в одну кінську силу фірми Sintz. Восени той прибув, і винахідник, на невдоволення дружини, випробував його прямо на кухні - більше не було де. А потім він домовився з власником механічної майстерні Елмер Апперсон, і той разом з братом Едгаром взялися йому допомагати. Двигун встановили на чотириколісний візок із поворотною передньою віссю. А для керування служив довгий важіль, змонтований по центру. Готова машина вагою 370 кг отримала назву Pioneer. Перший пробний заїзд відбувся 4 липня у місті Коколо, з метою безпеки досить далеко від натовпу цікавих. Управляв машиною сам Хайнс, а Елмер був пасажиром. Машина проїхала 2,4 км і треба було повертатися. Цікаво, що передачі заднього ходу автомобіль не мав, і екіпажу довелося розвертати його на вузькій дорозі вручну. В 1895 Хайнс виготовив машину Pioneer II. Конструкція рульового управління була покращена, а відпрацьовані гази відводилися вже подалі від сідоків. Ця машина взяла участь у перших у США моторних перегонах, які проходили 28 листопада цього року. І першим, правда серед нечисленних учасників – три автомобілі та шість мотоциклів – був автомобіль Хайнса. Ще наприкінці 1894 року Хайнс разом із братами Апперсонами організував першу в країні фірму з успішного виробництва автомобілів. Щоправда, інша компанія – Durea Motor Wagon Co. – була створена на рік раніше, але незабаром збанкрутувала, випустивши лише 13 авто. А ось Хайнс усе нарощував виробництво. 1898 року його фірма переїхала на новий великий завод у місті Кокомо і випустила там перші п'ять автомобілів. Наступного року їх виготовили вже три десятки, 1900 року – 192 од., а 1901-го – 240 од. Фірма Haynes-Apperson випускала автомобілі до 1925 року включно. А сьогодні її найперший автомобіль, випущений 1894 року, зберігається у Національному музеї американської історії. [related_post id="1355192" strip="1"]
