Автоперегони на Гран-прі - по дошках та смолі (відео)

26 липня 2024, 21:30
Автоперегони на Гран-прі - по дошках та смолі (відео)

У районі міста Ле-Ман, 26 - 27 червня 1906 проходили перегони, вперше організовані Автомобільним клубом Франції - ACF. Назву вони отримали відповідну – Grand Prix l'Automobile Club de France. Трасу змагань, що має довжину 103,18 км, кожен учасник мав проїхати шість разів на день. Таким чином, загальна дистанція перегонів склала 1236,16 км.

Цікаво, що за регламентом, учасники не повинні були навіть торкатися своїх машин аж до самого старту. Напередодні біля машин було встановлено навіть спеціальні пости. А на місце старту автомобілі доставили спеціально навченими кіньми, які не боялися шуму моторів.

На старт вийшли 34 автомобілі. Найбільше, що не дивно, було техніки французького виробництва – машини 10 різних марок, у тому числі Hotchkiss («Гочкісс»), Panhard-Levassor («Панар-Левассор»), Renault. Була навіть модель Lorraine-Dietrich («Лоррен Дітріх»), відома в наші дні за популярним романом «Золоте теля». Італію представляли дві марки – Fiat та Itala, Німеччину лише одна – Mercedes. А ось з Англії та США не було взагалі жодної.

За правилами змагання маса машини не повинна була перевищувати 1000 кг. Щоправда, без урахування крил, освітлювальних приладів та інструментів. Крім того, для генератора чи магнето було зарезервовано ще 7 кг. Витрату пального також обмежили: не більше ніж 30 л на 100 км.

Дорога була хоч і асфальтованою, але курною і рясніла камінням. І тому організатори всю її покрили... спеціальною смолою. А щоб не мчати жвавими вулицями, учасники об'їжджали деякі міста… спеціально влаштованими дорогами з дерев'яних дошок. Для безпеки глядачів на частині траси було встановлено огорожу, зробили надземні переходи, а в одному місці навіть прорили тунель.

Гонка почалася рано-вранці. Автомобілі стартували по черзі, згідно з жеребкуванням, з інтервалом 40 секунд. У ході гонки сонце піднімалося все вище, і смола на дорозі почала танути. Її бризки летіли в обличчя гонщиків і, хоч ті були в захисних окулярах, зазнавали чималих неприємностей. А в одного з них окуляри розбилися, оскільки вони були включені до складу спорядження, то замінювати їх, за регламентом, було заборонено. І, зрештою, гонщик не зміг продовжувати боротьбу.

Багато клопоту завдавали часті проколи шин. І тут добре показала себе новинка від компанії Michelin. Компанія забезпечила низку авто учасників запасними ободами  з уже встановленими на них і вже накаченими шинами. Для заміни одного потрібно було не більше 4 хвилин - достатньо було лише відкрутити, а потім закрутити 8 болтів. А за загальноприйнятою тоді методикою, на заміну колеса витрачалося не менше півгодини. Щоб зняти пошкоджену шину, її доводилося розрізати, а потім монтувати на обід нову і накачувати її.

На другий день до фінішу дійшла лише третина з тих, що стартували, а саме 11 машин. Інші зійшли з дистанції в основному через різні поломки.

За підсумками двох днів першість виборов угорський гонщик Ференс Сіс на автомобілі Renault AK. Машина мала 13-літровий (!) Двигун потужністю 90 к. с. Він же показав і найвищу на трасі швидкість – 154 км/год. Другим на фініші був італієць Феліче Наццаро ​​на Fiat (16,3 л; 130 к. с.). А на третій позиції опинився француз Альбер Креман, який вів машину Bayard («Байяр») (12,9 л; 100 к. с.). А найшвидше коло показав француз Поль Барас на автомобілі Brasier (Бразье) – з результатом 52,25 с.

Не дивно, що успіх автомобіля фірми Renault на цих перегонах призвів до помітного зростання її продажів: якщо в 1906 було реалізовано близько 1600 машин, то в 1907-му - вже більше 3000 од.

https://www.youtube.com/watch?v=mRJ0Q-qj23Q

Читати наступну статтю
Статті по темі
  • Як автобусами ЛАЗ почали перевозити космонавтів
    Ретро 12 квітня 2026 17:00
    Як автобусами ЛАЗ почали перевозити космонавтів
    12 квітня 1961 року спеціально переобладнаний автобус ЛАЗ-695Б було використано для доставки космонавта Юрія Гагаріна до місця історичного старту першого космічного корабля "Восток-1". Цей автобус для космонавтів зовні майже не відрізнявся від базової серійної машини ЛАЗ-695Б. Але кузов його отримав додаткове антикорозійне покриття дуже високої якості. А от салон, звісно, був зовсім іншим. Особливу увагу приділили його герметизації, щоб захистити від потрапляння пилу —найлютішого ворога космонавтів. У самому центрі салону були встановлені два оригінальні крісла — для космонавта і його дублера, теж розроблені у Львові. Оскільки космонавтів перевозили в громіздких скафандрах, крісла вийшли немаленькими. Для регулювання мікроклімату всередині скафандра застосовувалася спеціальна апаратура. В обладнання салону входили кіно- і радіоустановка, телефон і засоби спецзв'язку. Природно, салон було забезпечено кондиціонером. В автобусі було 10 місць для супровідників – лікарів, технічних фахівців і навіть кіношників, а в кормі машини розміщувався туалет. Автобус працював на космодромі "Байконур" аж до 1967 року, і за цей час доставив до місця старту 12 космонавтів, якщо не рахувати дублерів. Нині він зберігається в меморіальному музеї на батьківщині першого космонавта — в місті Гагарін, Смоленської обл. У 1967 році для перевезення космонавтів почали використовувати інший автобус. За внутрішнім обладнанням він майже не відрізнявся від попередника, але база у нього була інша — ЛАЗ-695Е. А автобус нового покоління для космонавтів з'явився в 1974 році. Машину було розроблено у Львові, в ДСКБ —головному конструкторському бюро щодо автобусів. Базою послужила новітня туристична модель ЛАЗ-699Н "Україна", тоді ще дослідна. ЛАЗ-699Н у "космічному" виконанні
Гортайте до низу щоб побачити більше статтей подвійна стрілка вниз