Передовий дизайн Chrysler Airflow вплинув на європейські автомобілі: австрійський Steyr 50 (1936), і німецькі Adler Stromform (1937 р.), Hanomag 1.3L (1938 р.) та навіть на Volkswagen KdF (1939 р.).
Ще наприкінці 20-х років. головний інженер компанії Сhrysler Карл Бреєр серйозно зацікавився тим, як надати автомобілю форму, що зменшує опір зустрічного повітряного потоку. В авіабудуванні для подібної мети застосовувалась аеродинамічна труба з потужним нагнітачем. І таку ж трубу стали використовувати і на фірмі Chrysler.
Перші досліди були обнадійливі, а 1932 року з'явився макетний зразок під назвою Trifon. І вже на його основі група фахівців на чолі з інженером Олівером Кларком створила повноцінний автомобіль з обтічним кузовом. Він був представлений у січні 1934 року на Нью-Йоркському автосалоні. Назву для цієї аеродинамічної моделі придумали відповідне – Airflow («повітряна течія»). Цього ж року машина пішла у серійне виробництво.
Модель Chrysler Airflow була примітною відразу в кількох відносинах. Насамперед слід сказати, що коефіцієнт аеродинамічного опору (Сх) становив лише 0,35 проти 0,45-0,60 в її сучасників.
Новаторським було і компонування. Оскільки дах кузова помітно знижувався до корми, задні сидіння просунули вперед, за ведучу вісь. Це забезпечило достатньо простору над головами пасажирів. Відповідно, перемістили вперед і переднє сидіння, і двигун. Мотор тепер на третину виступав за передню вісь. І ще одна важлива новація. Замість традиційної, важкої сходової рами застосували трубчастий несучий каркас, – легкий, але міцний.
Автомобіль випускався відразу під двома брендами - Chrysler та De Soto (спрощена, дешевша версія). Він пропонувався з трьома типами кузовів – всі закриті, аеродинамічні: 4-дверні седан та лімузин, та 2-дверний купе. А розмірів колісної бази було аж п'ять – на будь-який смак.
Двигун також був у п'яти виконаннях. На найдешевших моделях, у тому числі і на De Soto, була встановлена рядна 4,0-літрова «шістка» в 96 к. с. А найпрестижніший, довгобазний 8-місний лімузин мав агрегат V8 потужністю 145 к. с.
Потрібно сказати, що американська публіка не зуміла належним чином оцінити цю незвичну для неї машину. Продаж автомобілів Chrysler вже в перший рік впав на 47%. Ось чому до моделі наступного, 1935 року було внесено низку змін. Решітка радіатора стала іншою, більш звичною споживачеві – загостреною, V-подібною. А химерний триповерховий бампер замінили на найпростіший – цілісний.
Дві важливі зміни внесли і в механічну частину. По-перше, 4-ступенева КП набула п'ятої, прискорюючої передачі, яка включалася автоматично. По-друге, передню підвіску зробили незалежною. Невеликі зміни внесли і в модель 1936 року.
Однак усі ці заходи не допомогли. У 1937 році знову змінився дизайн носової частини, а у виробничій програмі залишилася тільки одна-єдина модифікація - з мотором 130 к. с. Але її перестали випускати наприкінці року. Усього за чотири роки було випущено 30 673 автомобілі. Від фінансового краху фірму Chrysler врятувало лише те, що, починаючи з 1935 року, вона паралельно випускала й іншу модель – теж із гучною «аеродинамічною» назвою – Airstream («повітряний потік»), але зі звичним для американців екстер'єром.
-
Ретро 15 липня 2026 21:00Як Opel відновив випуск вантажівок Blitz -
Ретро 11 липня 2026 20:48Як було знайдено експериментальний КрАЗ із незвичайним капотом -
Ретро 04 липня 2026 20:35Як на День Незалежності США випробували дивовижний автомобільУ День Незалежності США, 4 липня 1894 року здійснив свою першу поїздку відомий автомобіль Елвуда Хайнса – другий бензиновий транспортний засіб, виготовлений у Америці. Геніальний металург, винахідник нержавіючої сталі, Хайнс почав розробляти самохід із бензиновим двигуном у 1893 році. Він замовив вертикальний двотактний мотор в одну кінську силу фірми Sintz. Восени той прибув, і винахідник, на невдоволення дружини, випробував його прямо на кухні - більше не було де. А потім він домовився з власником механічної майстерні Елмер Апперсон, і той разом з братом Едгаром взялися йому допомагати. Двигун встановили на чотириколісний візок із поворотною передньою віссю. А для керування служив довгий важіль, змонтований по центру. Готова машина вагою 370 кг отримала назву Pioneer. Перший пробний заїзд відбувся 4 липня у місті Коколо, з метою безпеки досить далеко від натовпу цікавих. Управляв машиною сам Хайнс, а Елмер був пасажиром. Машина проїхала 2,4 км і треба було повертатися. Цікаво, що передачі заднього ходу автомобіль не мав, і екіпажу довелося розвертати його на вузькій дорозі вручну. В 1895 Хайнс виготовив машину Pioneer II. Конструкція рульового управління була покращена, а відпрацьовані гази відводилися вже подалі від сідоків. Ця машина взяла участь у перших у США моторних перегонах, які проходили 28 листопада цього року. І першим, правда серед нечисленних учасників – три автомобілі та шість мотоциклів – був автомобіль Хайнса. Ще наприкінці 1894 року Хайнс разом із братами Апперсонами організував першу в країні фірму з успішного виробництва автомобілів. Щоправда, інша компанія – Durea Motor Wagon Co. – була створена на рік раніше, але незабаром збанкрутувала, випустивши лише 13 авто. А ось Хайнс усе нарощував виробництво. 1898 року його фірма переїхала на новий великий завод у місті Кокомо і випустила там перші п'ять автомобілів. Наступного року їх виготовили вже три десятки, 1900 року – 192 од., а 1901-го – 240 од. Фірма Haynes-Apperson випускала автомобілі до 1925 року включно. А сьогодні її найперший автомобіль, випущений 1894 року, зберігається у Національному музеї американської історії. [related_post id="1355192" strip="1"]
