Потрібно сказати, що на автомобілях раннього періоду наприкінці XIX століття використовувалися невеликі двигуни, розташовані ззаду. А передньомоторне компонування, яке згодом стало класичним, вперше в історії застосувала фірма Panhard-Levassor влітку 1890 року.
Ще в середині 80-х років XIX століття французькі підприємці Луї-Рене Панар та його компаньйон Еміль Левасор зацікавилися технічною новинкою тих років – двигуном внутрішнього згоряння.
Вони вирішили придбати ліцензію на виробництво таких моторів у німецької компанії Daimler та розпочали переговори з її представником у Франції – Едуардом Саразеном. Але в 1887 році той помер, і всі права перейшли до його дружини.
І ось тут заповзятливий Луї Левасор зробив хід конем: він зачарував самотню вдову і одружився з нею. Тож питання про купівлю ліцензії відпало саме собою. Панар та Левасор без проблем налагодили виробництво двигунів типу Daimler на підприємстві своєї компанії у Парижі. Спочатку вони продавали цю продукцію як дослідні зразки із двигуном, розташованим посередині машини. А потім Рене Панар вирішив перенести двигун уперед.
Це був двоциліндровий агрегат рідинного охолодження потужністю 2 к. с. Цікаво, що тут уже було застосовано глушник. Потрібно сказати, що при новому компонуванні в конструкцію машини довелося внести й інші зміни.
Крутний момент передавався через зчеплення і коробку передач на проміжний поперечний вал, з диференціалом, а вже від нього за допомогою ланцюгів - на ведучі, тобто задні колеса. Зчеплення складалося із двох конічних дисків, які можна було з'єднувати або роз'єднувати. А замість архаїчного набору ремінних передач вже використовувалася механічна двовальна триступенева коробка передач з набором шестерень різного діаметру.
Підвіска коліс була виконана на напівеліптичних ресорах. Шини використовували гумові, суцільні. Замість керма був традиційний для автомобілів тих років довгий важіль, прозваний "коров'ячим хвостом". Були, звичайно, і гальма – ножний та ручний. Перший був стрічкового типу і задіював барабан трансмісії. А другий просто притискав гальмівні башмаки до шин ведучих, тобто задніх коліс.
У травні наступного, 1891 року, почалося серійне виробництво автомобілів Panhard-Levassor. На них теж ставився мотор Daimler, але вже потужніший - в 3,5 к. с. (563 см куб.).
Серйозним випробуванням для автомобілів нового компонування стала їхня участь у перших у світі автозмаганнях – гонці Париж – Руан у 1894 році, на дистанцію в 127 км. Було заявлено понад сотню учасників, але після відбіркових заїздів на старт вийшло 14 бензинових та 7 парових машин. Але до фінішу дійшли не всі з них – лише відповідно 13 та 2. А ось перше місце поділили між собою автомобілі Panhard-Levassor та Peugeot, які показали середню швидкість 20,5 км/год.
Наступного, 1895 року у гонці Париж – Бордо – Париж, де дистанція була майже вдесятеро більшою (1200 км), переможцем став вже одноосібно знову-таки автомобіль Panhard-Levassor з мотором 3,5 к. с. Еміль Левасор, який пілотував машину, сказав на фініші: «Це було безумство! Я робив до тридцяти кілометрів час!».
-
Ретро 15 липня 2026 21:00Як Opel відновив випуск вантажівок Blitz -
Ретро 11 липня 2026 20:48Як було знайдено експериментальний КрАЗ із незвичайним капотом -
Ретро 04 липня 2026 20:35Як на День Незалежності США випробували дивовижний автомобільУ День Незалежності США, 4 липня 1894 року здійснив свою першу поїздку відомий автомобіль Елвуда Хайнса – другий бензиновий транспортний засіб, виготовлений у Америці. Геніальний металург, винахідник нержавіючої сталі, Хайнс почав розробляти самохід із бензиновим двигуном у 1893 році. Він замовив вертикальний двотактний мотор в одну кінську силу фірми Sintz. Восени той прибув, і винахідник, на невдоволення дружини, випробував його прямо на кухні - більше не було де. А потім він домовився з власником механічної майстерні Елмер Апперсон, і той разом з братом Едгаром взялися йому допомагати. Двигун встановили на чотириколісний візок із поворотною передньою віссю. А для керування служив довгий важіль, змонтований по центру. Готова машина вагою 370 кг отримала назву Pioneer. Перший пробний заїзд відбувся 4 липня у місті Коколо, з метою безпеки досить далеко від натовпу цікавих. Управляв машиною сам Хайнс, а Елмер був пасажиром. Машина проїхала 2,4 км і треба було повертатися. Цікаво, що передачі заднього ходу автомобіль не мав, і екіпажу довелося розвертати його на вузькій дорозі вручну. В 1895 Хайнс виготовив машину Pioneer II. Конструкція рульового управління була покращена, а відпрацьовані гази відводилися вже подалі від сідоків. Ця машина взяла участь у перших у США моторних перегонах, які проходили 28 листопада цього року. І першим, правда серед нечисленних учасників – три автомобілі та шість мотоциклів – був автомобіль Хайнса. Ще наприкінці 1894 року Хайнс разом із братами Апперсонами організував першу в країні фірму з успішного виробництва автомобілів. Щоправда, інша компанія – Durea Motor Wagon Co. – була створена на рік раніше, але незабаром збанкрутувала, випустивши лише 13 авто. А ось Хайнс усе нарощував виробництво. 1898 року його фірма переїхала на новий великий завод у місті Кокомо і випустила там перші п'ять автомобілів. Наступного року їх виготовили вже три десятки, 1900 року – 192 од., а 1901-го – 240 од. Фірма Haynes-Apperson випускала автомобілі до 1925 року включно. А сьогодні її найперший автомобіль, випущений 1894 року, зберігається у Національному музеї американської історії. [related_post id="1355192" strip="1"]
