Сегодня радиаторные (накапотные) фигурки лишь украшают
фронтоны автомобилей. Версия о том, что они перекочевали с носов кораблей,
не совсем верна – в начале прошлого столетия эти статуэтки служили
для маскировки обычных термометров.
)
)
)
.jpg',660,500))
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
.jpg',660,980))
)
)
)
)
)
)
)
)
)
 | | Сегодня радиаторные (накапотные) фигурки лишь украшают
фронтоны автомобилей. Версия о том, что они перекочевали с носов кораблей, не совсем верна – в начале прошлого столетия эти статуэтки служили для маскировки обычных термометров. |
Самый первый двигатель внутреннего
сгорания, появившийся в 1886 году, был настолько маломощным, что не требовал
каких-то особых систем охлаждения. Но уже в конце XIX века, со стремительным
увеличением мощностей, набегающего потока воздуха стало не хватать –
так появились моторы с привычным для нас жидкостным охлаждением. Впрочем,
скоро и этого оказалось мало – конструкторы столкнулись с проблемой перегрева,
поскольку датчиков тогда не было. История не сохранила имя человека, который
первым догадался установить на заливную горловину радиатора обычный термометр,
а ведь он спас от «клина» тысячи моторов и определенно заслуживал, чтобы
ему поставили памятник еще при жизни. Если температура на градуснике поднималась
выше критической отметки, водитель останавливался и ждал, когда вода остынет,
или же заливал свежую. Но… Попробуйте отвинтить металлическую пробку, нагретую
почти до ста градусов! Поэтому вскоре радиаторные крышки стали обрастать
ребрами охлаждения (точь-в-точь как цилиндры у мотоциклов), которые со временем
трансформировались в более эстетичные «крылышки». До фигурок оставался всего
один шаг.
Дух экстаза
Первопроходцем в украшении радиаторных пробок стал лорд Монтегю, в 1911 году
установивший на свой Rolls-Royce 7-дюймовую копию скульптуры «Дух экстаза» работы скульптора Чарльза
Сайкса. Мода на радиаторные статуэтки (англ. – muscot), позволяющие
еще больше индивидуализировать автомобили, была неожиданной и всепоглощающей.
И хотя уже перед Первой мировой войной температура охлаждающей жидкости
измерялась привычными для нас стрелочными приборами, появились целые предприятия,
специализирующиеся на «маскотах». Самым известным из них была мануфактура
французского скульптора Рене Лалика, чьи работы неизменно побеждали на парижском
Concours des Bouchons des Radiateurs. Любой уважающий себя владелец автомобиля
считал делом чести заменить фирменную радиаторную фигурку персональной скульптурой.
В ход шли любые материалы – от латуни до горного хрусталя и драгоценных
металлов. И все бы хорошо, но в 30-е годы автопроизводители начали увлекаться
аэродинамикой, и кузова, а вместе с ними и радиаторы, становились все ниже,
принимая более обтекаемую форму. Следовательно, скульптуры тоже мельчали
(даже «ройсовская» танцовщица опустилась на колени, хотя позже снова поднялась
в полный рост) или убирались вниз, размещаясь между фарами перед радиатором.
А после войны с появлением понтонных кузовов (помните, у нашей «Победы»
крылья, капот и радиатор стали выполняться как одно целое), большинство
«маскотов» в лучшем случае трансформировалось в эмблемы и «растеклось» по
фальшрадиаторным «грилям».
А что же мы?
Советская автопромышленность, большую часть своего существования старательно
копировавшая «иномарки», также не
осталась в стороне от накапотной моды. Статуэтки были не только у всех советских
легковушек 40–60-х, но даже у грузовиков: так, фронтоны ярославских самосвалов
украшал медведь, минских тяжеловесов – зубр. Самым раритетным «маскотом»
в СССР был волговский олень (работы Леонида Еремеева, нарисовавшего дизайн
ГАЗ- 21) – за его фигурку на черном рынке давали 20 рублей! Но в 1962-м,
через пять лет после начала выпуска «Волги», статуэтку сняли, так как при
столкновении с пешеходом даже на черепашьей скорости последствия для последнего
были фатальными. То же самое происходило во всем мире: из соображений безопасности
от фигурок постепенно отказывались. Не сдавались только статусные марки
вроде Mercedes и Rolls-Royce, устанавливающие свои «маскоты» на шарниры
или делая их убирающимися при малейшем прикосновении. Причем прячут их не
только от пешеходов и вандалов, но и от всевозможных… собирателей, для которых
коллекционирование таких фигурок превратилось в захватывающее и весьма дорогостоящее
хобби.
Фото автора и фирм-производителей
-
Ретро 10 травня 2026 20:30Як народжувалися унікальні автомобілі марки Horch -
Подія 04 травня 2026 20:00Першому німецько-іспанському автомобілю виповнилося 35 роківЦього дня рівно 35 років тому була представлена широкому загалу нова розробка фірми SEAT – модель Toledo. Примітно, що ця машина мала 5-дверний кузов ліфтбек, тобто триоб'ємний, але у якого кришка багажника піднімалася разом із заднім склом. Завдяки цьому машина отримала збільшену ємність багажника від 550 л до 1360 л при складених задніх сидіннях. SEAT Toledo був створений на базі платформи автомобіля Golf Mk2 та мав двигуни, які встановлювалися і на автомобілях Volkswagen. Це були бензинові агрегати робочим об'ємом від 1,6 до 2,0 л та потужністю від 75 до 115 к.с. Надалі їхня лінійка поповнилася 150-сильним дволітровим 16-клапанником і 1,9-літровим турбодизелем в 110 к. с. Цікаво, що останній міг працювати на екологічно чистому паливі – біодизелі. З 2003 року автомобілі SEAT Toledo першого покоління випускалися і в Китаї, фірмою Сhery. Ці машини поставлялися зокрема й в Україну, під назвою Chery Amulet У 1998 році на Паризькому автосалоні було представлено SEAT Toledo другого покоління . Це був вже 4-дверний седан із кузовом нотчбек, причому розроблений відомим ательє ItalDesign. Багажник тут вже був не таким ємним як у попередника: 500 – 800 л. В основі машини лежала платформа вже від Golf Mk IV, на якій були створені такі автомобілі як Skoda Octavia і Volkswagen Bora. Автомобілі SEAT Toledo третьої генерації з'явилися в 2004 році. Вони мали вже 5-дверний кузов на кшталт хетчбек. Наприкінці 2012 року з'явилося четверте покоління машини. І що цікаво, автомобіль знову отримав 5-дверний кузов ліфтбек - все повернулося на круги свої. Слід зазначити, що ці машини були уніфіковані по кузову зі Skoda Rapid. І більше того - вироблялися одному і тому ж на заводі, в чеському місті Млада-Болеслав. Випуск машин припинився в лютому 2019 року, і на цьому історія моделі Toledo закінчилася. [related_post id="58812" strip="1"] -
Ретро 02 травня 2026 17:00Як з'явилися найперші BMW 3-ї серіїЦього дня рівно 51 рік тому на підприємстві відомої фірми BMW у Мюнхені стартувало виробництво автомобілів BMW 3-ї серії у кузові Е21 У програму 1975 року входили чотири моделі цієї серії. Їхні цифрові індекси відповідали літражу двигуна. Три з них – 316, 318 та 320 мали карбюраторні мотори потужністю відповідно 90, 98 та 109 к. с. Машини могли розганятися до швидкості 161, 166 та 173 км/год.А ось у дволітрової "старшої сестри" - BMW 320i, де додатковий індекс позначав Injection, було встановлено впорскувальний мотор. Він видавав на гора 125 к. с. Цікаво, що йому на зміну в 1977 році прийшов інший двигун - того ж обсягу, але вже не чотири-, а шестициліндровий. І він, хоч і був карбюраторним, мав майже ту ж потужність – 123 к. с. А «максималка», суто символічно, була навіть трохи більше – 183 замість 182 км/год. Найпотужніша в сімействі стандартних "трійок" - машина 323i з'явилася в 1980 році. Її упорскова «шістка» розвивала 143 к. с., а швидкість досягала 192 км/год.З тюнинг-пакетом Taifun, на вулицях Киева, 2002 р. Фото автора
