Швидші за Ferrari та дорожчі за Rolls-Royce: легендарні автомобілі, які створювали в Іспанії

Коли йдеться про автомобільну промисловість Іспанії, більшість згадує сучасні заводи міжнародних концернів. Однак автомобільна історія цієї країни почалася задовго до епохи масового виробництва.

На початку XX століття в Барселоні створювали автомобілі для королів, аристократів і найбагатших людей світу. У 1950-х Іспанія випустила один із найскладніших і найшвидших суперкарів планети. Одночасно місцеві підприємства виробляли крихітні машини для людей, які не могли дозволити собі повноцінний автомобіль. Ми згадали найважливіші історичні моделі, що випускалися в Іспанії та залишили помітний слід у світовій автомобільній культурі.

Hispano-Suiza Alfonso XIII – перший іспанський спорткар

На початку минулого століття Іспанія вже мала власну марку, здатну конкурувати з найкращими французькими, німецькими та британськими виробниками. Компанію Hispano-Suiza заснували в Барселоні у 1904 році. Одним із головних її інженерів став швейцарець Марк Біркігт, чиї конструкції невдовзі принесли бренду міжнародну славу.

Модель, відома як Alfonso XIII, з’явилася наприкінці першого десятиліття XX століття. Назву автомобіль отримав на честь іспанського короля Альфонсо XIII, який цікавився автомобільною технікою та став одним із найвідоміших прихильників Hispano-Suiza. Автомобіль мав доволі низький для свого часу кузов, легке шасі, потужний чотирициліндровий двигун і радіатор клиноподібної форми. У часи, коли більшість машин ще нагадувала моторизовані карети, Alfonso XIII вже створювався з урахуванням швидкості та керованості. Саме тому його нерідко називають одним із перших серійних спортивних автомобілів в історії. За сучасними мірками характеристики можуть здатися скромними. Проте на початку 1910-х можливість рухатися зі швидкістю понад 100 км/год перетворювала Hispano-Suiza на справжній суперкар.

Hispano-Suiza H6 – автомобіль, технології якого купував Rolls-Royce

Після Першої світової війни Hispano-Suiza використала досвід створення авіаційних двигунів у новому розкішному автомобілі H6.

Модель представили на Паризькому автосалоні 1919 року. Вона отримала рядний шестициліндровий двигун із легких сплавів, створений на основі авіаційних розробок Марка Біркігта. Але головною інновацією став не двигун. Hispano-Suiza H6 отримала механічний підсилювач гальм, який використовував обертання трансмісії для збільшення зусилля. Система виявилася настільки ефективною, що її ліцензував Rolls-Royce. Це доволі промовистий факт: британський виробник, ім’я якого сьогодні є синонімом автомобільної досконалості, використовував іспанську технологію.

Кузови для H6 створювали найвідоміші ательє Європи. Тому практично кожен автомобіль мав індивідуальний вигляд. Серед власників були монархи, промисловці, актори та представники європейської аристократії. Hispano-Suiza того часу була не дешевшою альтернативою Rolls-Royce. Навпаки, у певних колах саме її вважали ще більш престижним і технічно прогресивним автомобілем. Виробництво сімейства H6 тривало до початку 1930-х років.

Hispano-Suiza J12 — іспанський автомобіль із величезним V12

На початку 1930-х Hispano-Suiza вирішила створити машину, яка мала перевершити майже все, що пропонували конкуренти. Так з’явилася J12 – великий розкішний автомобіль із двигуном V12 робочим об’ємом понад дев’ять літрів. Це був не форсований спортивний мотор. Його головними перевагами стали величезний запас тяги, плавність і здатність без напруження переміщати важкі кузови ручної роботи.
Залежно від виконання J12 могла важити понад дві тонни, однак розвивала швидкість близько 150 км/год – надзвичайний результат для розкішного автомобіля початку 1930-х. Машини будувалися за індивідуальними замовленнями. Покупець отримував шасі з двигуном, після чого кузов виготовляло одне з провідних європейських ательє.

J12 стала вершиною довоєнного розвитку Hispano-Suiza. Водночас вона була символом епохи, яка вже наближалася до завершення. Економічна криза, політичні потрясіння та громадянська війна в Іспанії фактично зупинили розвиток марки як виробника автомобілів.

Elizalde Tipo 20 – перший повністю іспанський автомобіль

Hispano-Suiza була найвідомішою, але не єдиною автомобільною компанією Барселони. У 1914 році на ринок вийшов Elizalde Tipo 20. Саме його часто називають першим серійним автомобілем, повністю спроєктованим і виготовленим в Іспанії без використання готової іноземної конструкції.

Модель оснащувалася чотирициліндровим двигуном і вирізнялася прогресивними для свого часу рішеннями. Зокрема, вона мала систему циркуляційного змащення під тиском та електричне освітлення, інтегроване в конструкцію двигуна.

Elizalde створювала не лише цивільні автомобілі, а й спортивні модифікації. Пізніше компанія представила модель Reina Victoria Eugenia, яку називають одним із перших іспанських автомобілів із гальмами на всіх чотирьох колесах. Проте автомобільний напрям виявився недовговічним. Компанія поступово перемикнулася на авіаційні двигуни, а згодом її виробничі потужності стали частиною інших промислових структур.

Сьогодні Elizalde майже забута, хоча саме ця марка довела, що Іспанія була здатна самостійно створювати автомобілі ще до Першої світової війни.

Nacional Pescara – надскладна машина з Барселони

Ще однією амбітною іспанською маркою стала Nacional Pescara. Компанію заснували в Барселоні у 1929 році за участю інженера та винахідника Рауля Пескари. До проєкту залучили фахівців, які раніше працювали в Hispano-Suiza та Elizalde.

Nacional Pescara намагалася створювати технічно складні автомобілі вищого класу. Машини отримували багатоступеневі коробки передач, прогресивні двигуни та нетипові інженерні рішення. Однак час для запуску нового преміального бренду був украй невдалим. Світова економічна криза різко скоротила попит на дорогі автомобілі, а невеликі обсяги виробництва не дозволяли знизити собівартість. У результаті Nacional Pescara проіснувала лише кілька років. Збережені машини сьогодні є надзвичайною рідкістю, а сама марка нагадує про період, коли Барселона могла стати одним із головних центрів європейського автомобілебудування.

Pegaso Z-102 – іспанський суперкар, швидший за Ferrari

Після громадянської та Другої світової війни Іспанія опинилася в економічній ізоляції. Здавалося б, у таких умовах країна мала зосередитися винятково на простих вантажівках і доступних автомобілях. Але державна компанія ENASA несподівано створила один із найскладніших суперкарів 1950-х років. Pegaso Z-102 розробив Вільфредо Рікарт – іспанський інженер, який раніше працював в Alfa Romeo.
Автомобіль отримав повністю алюмінієвий двигун V8 із чотирма розподільними валами, систему змащення із сухим картером і п’ятиступеневу коробку передач, установлену біля задньої осі для кращого розподілу маси. Робочий об’єм двигуна залежно від версії становив від 2,5 до 3,2 літра.

Покупці могли замовити механічний нагнітач, який суттєво збільшував потужність. Одна зі спеціально підготовлених версій Z-102 змогла розвинути приблизно 240 км/год. На початку 1950-х це дозволяло називати Pegaso одним із найшвидших серійних автомобілів світу.
Кузови створювали Touring, Saoutchik, Serra та сама ENASA. Через це різні екземпляри Z-102 можуть виглядати як абсолютно різні автомобілі.
Виробництво було надзвичайно дорогим, а сама машина — складною та примхливою. Загалом виготовили лише близько восьми десятків екземплярів. Сьогодні кожен із них є музейною або колекційною цінністю.

Pegaso Z-103 – спроба зробити суперкар простішим

Після надзвичайно складного Z-102 компанія спробувала створити більш практичну модель Z-103. Інженери відмовилися від частини екзотичних рішень та розробили простіший V8 великого робочого об’єму. Передбачалися мотори на 3,9, 4,5 та 4,7 літра.

Z-103 мав зберегти престиж і швидкість попередника, але стати дешевшим у виробництві та надійнішим у повсякденній експлуатації.
Однак керівництво ENASA вирішило, що виробнику вантажівок не варто витрачати ресурси на дорогі спортивні машини. Проєкт закрили, виготовивши лише кілька автомобілів. Саме тому Z-103 сьогодні є навіть рідкіснішим за знаменитий Z-102.

Biscuter 100 – автомобіль для незаможних

У той самий період, коли Pegaso створювала надзвичайно дорогий суперкар, більшість іспанців не могла дозволити собі навіть звичайний автомобіль. Відповіддю став Biscuter – крихітна машина, конструкцію якої розробив французький авіаційний інженер Габріель Вуазен. Його проєкт Biscooter не зацікавив французьких виробників, проте в післявоєнній Іспанії ідея надзвичайно простого та дешевого транспорту виявилася актуальною.

Іспанська компанія Autonacional почала випускати Biscúter у 1953 році. Машина мала одноциліндровий двигун, передній привод і максимально спрощений кузов. У ранніх версіях не було дверей, задньої передачі та навіть звичайного електричного стартера.

Автомобіль був настільки легким, що в разі потреби його можна було розвернути руками. Biscúter не був красивим, швидким або комфортним. Але він давав людям особисту мобільність у часи дефіциту та низьких доходів. Для Іспанії 1950-х він став приблизно тим самим, чим моторолери Vespa та Lambretta були для Італії.

Biscúter Pegasín – мікроавтомобіль, який удавав спорткар

Найцікавішою версією Biscúter став Pegasín, відомий також як 200-F. Модель представили у 1957 році як престижнішу альтернативу базовому мікроавтомобілю. Вона отримала закритий двоколірний кузов із пластику та стилістичні елементи, які нагадували дорогий Pegaso Z-102.

Зрозуміло, жодної справжньої спортивної динаміки Pegasín не мав. Під ефектним кузовом залишалася дуже проста малолітражна техніка. Проте сама ідея була геніальною: запропонувати покупцеві маленьку та доступну машину, яка хоча б зовні нагадувала автомобілі найбагатших людей країни.
Сьогодні Pegasín є одним із найбільш дивних і водночас найбільш привабливих іспанських колекційних автомобілів.

Dodge Dart Barreiros – американська розкіш по-іспанськи

У 1960-х Іспанія поступово ставала заможнішою. Разом із масовими малолітражками виник попит на великі престижні седани. Підприємець Едуардо Баррейрос, який побудував велику промислову імперію на виробництві дизельних двигунів, вантажівок і автобусів, уклав угоду з Chrysler.
У 1965 році на заводі Barreiros у мадридському районі Вільяверде почали випускати Dodge Dart. Для іспанських доріг це був справжній автомобіль-гігант: довгий кузов, просторий салон, шестициліндровий бензиновий двигун та яскраво виражений американський стиль.

Пізніше модель еволюціонувала в Dodge 3700, який випускали до кінця 1970-х. Загалом в Іспанії виготовили понад 17 тисяч машин цього сімейства.
Dodge Barreiros використовували чиновники, бізнесмени, дипломати та державні служби. Машини також переробляли на універсали, автомобілі швидкої допомоги, катафалки й спеціальний транспорт. Для багатьох іспанців саме Dodge Dart став символом статусу та заможності 1960-1970-х років.

Authi Mini 1275 C – розкішніший за британський Mini

Культовий Mini виробляли не лише у Великій Британії. Іспанська компанія Authi випускала його на заводі в Ландабені поблизу Памплони. Однією з найцікавіших місцевих версій став Mini 1275 C. Іспанська машина отримала двигун об’ємом 1275 куб. см, шкіряне оздоблення, дерев’яну панель приладів та багатше оснащення, ніж більшість британських Mini. Фактично це була рання спроба перетворити крихітний міський автомобіль на преміальну модель.

Зараз Authi Mini особливо цінуються серед колекціонерів. Вони зберегли знаменитий дизайн Алека Іссігоніса, але водночас мають власні іспанські особливості.

Land Rover Santana – позашляховик для фермерів, армії та пустелі

У 1950-х роках підприємство Metalúrgica de Santa Ana в андалуському місті Лінарес уклало ліцензійну угоду з британською Rover. Так почалося виробництво іспанських Land Rover, які згодом стали відомими як Land Rover Santana. Спочатку автомобілі збирали з британських комплектів, але поступово частка місцевих деталей збільшувалася. Іспанські інженери також почали самостійно адаптувати машини до важких умов експлуатації.

Santana отримували інші двигуни, посилені елементи конструкції та власні варіанти кузова. Їх використовували фермери, військові, пожежники, поліція та рятувальні служби. Позашляховики активно експортували до країн Африки, Близького Сходу та Латинської Америки, де вони заслужили репутацію простих і витривалих машин. Для сільських районів Іспанії Santana став такою ж важливою машиною, як класичний Land Rover для британської провінції.

Santana 2500 – іспанський Defender, який пішов власним шляхом

Коли співпраця з Land Rover почала згортатися, Santana вже мала достатньо досвіду, щоб створювати власні модифікації позашляховиків.
Однією з найвідоміших моделей став Santana 2500. Конструктивно він усе ще був близьким до класичних Land Rover Series, але отримав оновлену зовнішність, інші двигуни та значну кількість місцевих компонентів. Ці машини випускали у коротких і довгих версіях, із закритими кузовами та у вигляді пікапів.

Santana 2500 не міг запропонувати комфорт сучасного позашляховика. Проте він мав міцну раму, просту механіку та дуже серйозні можливості поза асфальтом. У 1980–1990-х роках модель була звичним явищем у гірських і сільських регіонах Іспанії. Саме вона остаточно перетворила Santana з ліцензійного складальника на окремого виробника позашляховиків.

Іспанський автопром був набагато цікавішим, ніж здається

Історія автомобілів Іспанії не зводиться до однієї великої марки або виробництва моделей міжнародних концернів. Ще на початку ХХ століття Hispano-Suiza будувала автомобілі для королів і продавала свої технології Rolls-Royce. Elizalde намагалася створити повністю національну машину, а Nacional Pescara експериментувала зі складними конструкціями.

Після війни країна одночасно випускала один із найшвидших суперкарів світу Pegaso Z-102 і гранично простий Biscúter для людей, які лише мріяли про особистий транспорт. Пізніше з’явилися величезні Dodge Barreiros, розкішні іспанські Mini та витривалі позашляховики Santana.

Багато з цих марок не пережили економічних криз, політичних змін та конкуренції з міжнародними концернами. Але створені ними машини доводять: Іспанія мала власну, дуже різноманітну й подекуди неймовірно сміливу автомобільну школу.