Автоспорт під час війни. Звичка прагнути перемоги
Чемпіони з ралі ремонтують фронтові машини, спортивні тренери навчають військових водіїв, а міністр оборони передав свій гоночний позашляховик на потреби ЗСУ. В якому стані перебуває зараз український автомобільний спорт та що роблять гонщики, коли нема гонок?
Ми звикли до того, що автоспорт – це яскраві машини, видовищне шоу та напружена боротьба за секунди. Зараз Україна веде іншу, набагато важчу боротьбу – тож великий та різноманітний світ автоспорту зник з екранів і, як може здаватись, відійшов в тінь. Але якщо придивитись уважніше, виявиться, що автоспортсмени і зараз знаходяться в епіцентрі подій, використовуючи свої вміння та технічні можливості для наближення перемоги.
Що саме відбувається в гоночних командах під час війни, та якими є перспективи вітчизняного автоспорту? Про це ми розмовляємо з редактором інтернет-проекту «Ралі в Україні», членом експертної групи комітету ралі Автомобільної федерації України Володимиром Некрасовим.
«Автоцентр»: Почнемо з того, в якому стані зараз перебуває автомобільний спорт? Очевидно, що змагання не відбуваються – то що роблять спортсмени?
Володимир Некрасов: Перш за все, потрібно розуміти, що автоспортсмени – це дуже динамічний народ, вони завжди в русі. Перебувати за кермом – їхній природний стан. Тому з перших днів війни більшість гонщиків одразу почали їздити країною в різні боки. Зі Сходу на Захід везли біженців, вивозили промислове обладнання; я знаю людей, які, наприклад, врятували велику кількість важливої документації. Назад, з боку Західної Європи везли – і продовжують везти – гуманітарну допомогу, джипи та пікапи для ЗСУ, «швидкі» тощо.
В даному контексті дуже корисним став якраз досвід автоспорту, і зокрема автомобільного ралі, де пілоти роками розвивають вміння їздити в екстремальних умовах. Більшість пересічних людей думає, що автоспорт – це змагання «хто швидше проїде». Насправді це не так; в автоспорті важливо, перш за все, довести машину до фінішу цілою та неушкодженою. От саме це вміння і стало в нагоді нашим спортсменам під час війни.
До речі, саме зараз потроху розвиваються різнопланові школи, тренінги, курси екстремального водіння, де теорію та практику викладають саме спортсмени, діючі або колишні. В якості прикладу наведу харківську команду M-Sport, яка не тільки розробила спеціальну програму навчання військових водіїв, а й втілює її в життя вже в чотирьох містах України. Такий підхід є вкрай необхідним для військовослужбовців, які мають використовувати автомобілі на всі 100% їхніх можливостей. Розуміти, коли потрібен повний привід, а коли він тільки заважатиме. Як працюють диференціали, коробки передач, підвіска. Навіть правильно налаштований тиск повітря в шинах може, за певних умов, врятувати життя. І досвід автоспорту тут є просто безцінним.
«Автоцентр»: Напевно, разом з навичками екстремального водіння велику роль відіграє також інженерний досвід спортсменів?
Володимир Некрасов: Цілком вірно. Справа в тому, що в мирний час переважна більшість спортивних автомобілів була побудована і обслуговувалась в Україні. В різних містах працювали потужні команди, що мали технічні та логістичні можливості, які дозволяли супроводжувати на кожному змаганні по чотири-п’ять автомобілів одночасно. Зокрема це київські Subaru X-Team, Autolife та Eurolamp World Rally Team, одеська Odessa Rally Team, дніпровська Elita Sport та багато інших. Також існували спортивні ательє, як-от львівське RallyBox Motorsport, які досягли високого рівня в зварювальних, кузовних, фарбувальних роботах.
Звісно ж, з початком війни всі ці команди та ательє перепрофілювались на обслуговування та ремонт повнопривідних автомобілів, яких постійно потребують Збройні Сили. І тут знов-таки став у нагоді автоспортивний досвід – оскільки саме в спорті постійно йде інженерна робота: як зробити конструкцію автомобіля більш надійною, як ефективно використовувати потужність двигунів та особливості підвіски тощо. Тому можна сказати, що всі передові напрацювання спортсменів та інженерів від автоспорту зараз працюють на перемогу.
«Автоцентр»: Торкнемось теми, яка цікавить багатьох – гроші. Всім відомо, що автоспорт – дуже дорога справа. Цікаво, як зараз розподіляють свої бюджети гоночні команди?
Володимир Некрасов: Власне, так, як і усі – якась мінімальна частка бюджету йде на забезпечення життєдіяльності (оренда приміщень, зарплатня механіків), а все решта витрачається на допомогу ЗСУ. Найбільш поширена практика – купівля нових або вживаних позашляховиків за кордоном та передача їх Збройним Силам. Я особисто знаю людей, які з весни придбали та привезли в Україну десятки джипів, пікапів та бусів – зокрема, це Юрій Хоміцький, Олександр Козлов, Павло Копилець та багато інших пілотів та штурманів.
Команди та спортсмени віддають на фронт все, в чому є необхідність – генератори, технічки, інструмент, навіть спортивні шини, які пристосовані для використання на снігу, гравії чи грунті. До речі, наш міністр оборони Олексій Резніков, який свого часу також брав участь в змаганнях з трофі-рейдів, також віддав свою спортивну машину туди, де вона наразі потрібніша. Відзначу, що в цьому є певна проблема для майбутнього спорту – адже після перемоги все це доведеться купляти наново, і велике питання, чи всі зможуть або забажають це робити. Але зараз це нікого не зупиняє: треба – значить, треба.
«Автоцентр»: Отже, своєю «прямою» діяльністю, тобто автоспортом, гонщики нині не займаються взагалі?
Володимир Некрасов: Не можна стверджувати так категорично – адже автомобільний спорт, крім, власне, змагального елементу, містить в собі ще й велику соціальну складову. Наприклад, ще навесні, на початку травня, ми з литовськими колегами змогли організувати виступ одного з найвідоміших українських спортсменів, Олександра Петровича Салюка, в якості почесного гостя на литовському ралі «Вісагінас». Петрович в цей час не вилазив з-за керма фури, якою возив гуманітарні вантажі – але заради цього виступу зміг вивільнити кілька днів. В результаті, таким чином ми показали всій європейській спортивній спільноті, що ми не здаємось, що український автоспорт живе та продовжує боротьбу на всіх напрямках. Це був дуже потужний емоційний сигнал для всіх прихильників спорту в країнах Балтії та Східної Європи.
Згодом, коли Міністерство молоді та спорту розпочало надавати дозволи для участі в міжнародних змаганнях, декілька українських екіпажів стартували в ралійних перегонах в Литві, Латвії, Естонії, Румунії і навіть Іспанії. Окремо виділив би чернівецького пілота Олександра Мельничука та киянина Любомира Шумакова, які здобули призове місце на змаганні в Румунії, а також одеського штурмана Івана Мішина, який, виступаючи разом з пілотом Сергієм Потійком, за підсумками чемпіонату Литви став бронзовим призером у своєму заліковому класі.
Звичайно ж, мова не йде про саме лише класичне ралі. Неабияких успіхів досягли молоді українські картингісти, зокрема Андрій Круглик-молодший, який став чемпіоном Італії в цьому виді спорту. Збірна України з автоспорту взяла участь у Всесвітніх автоспортивних Іграх, які проводить щороку Міжнародна автомобільна федерація FIA. Тож цілком однозначно можна сказати: український автоспорт переживає важкі часи, але він не вмер і не планує вмирати.
«Автоцентр»: Що можна зараз сказати про перспективи проведення автомобільних змагань в Україні наступного року? Нам взагалі є, де їх проводити?
Володимир Некрасов: Давайте міркувати так – звичайно ж, передбачити розвиток подій на фронті та в країні аж на рік вперед зараз неможливо. Ми всі пливемо в одному човні і всі розуміємо, що ситуація змінюється кожного тижня, якщо не кожного дня. Але суто теоретично можна сказати наступне.
Загалом, всі українські траси для змагань з класичного ралі та міні-ралі можна поділити на два типи. Перший – це грунтові дороги зі штучними або природними перешкодами у вигляді бродів та трамплінів, які переважно були розташовані на Сході та Півдні України, в Миколаївській, Одеській, Херсонській областях. Справжньою перлиною серед таких доріг була траса біля Маріуполя.
Другий тип – це гірські та лісові гравійні дороги, вузькі, швидкі та стійкі до погодних умов, де основну цікавинку давав сам рельєф місцевості. Цілком зрозуміло, що такі дороги переважно зустрічаються в Карпатах та на Півночі країни – в Закарпатській, Львівській, Чернівецькій, Івано-Франківський та Житомирській областях.
Отже, з цього можна зробити простий висновок – якщо змагання з класичного ралі і можуть бути проведені, то виключно на дорогах другого типу. Думаю, пояснювати, чому саме так, непотрібно – адже зрозуміло, що всі без винятку шляхи Південної та Східної України зараз є вкрай небезпечними, і про будь-які змагання там мова не йтиме ще довго. Отже, в нас лишаються Карпати та, можливо, частина Полісся.
«Автоцентр»: Тож, підбиваючи підсумки – чи є імовірність проведення в 2023 році офіційного чемпіонату України з класичного ралі?
Володимир Некрасов: Теоретично – так. Звісно ж, він матиме якийсь простіший формат, ніж це було до війни; можливо, це буде формат, наближений до ралі-спринту або міні-ралі. Але, повторюся, теоретично це можливо.
З огляду на це, комітет ралі Автомобільної федерації України вже зараз почав певну підготовчу роботу, яка має бути проведена задля досягнення цієї мети. Зокрема, нам потрібно опрацювати та дещо змінити загальний регламент чемпіонату, адаптувати технічні вимоги до реалій сьогодення тощо. Також готується своєрідна «чернетка» календарного плану змагань, які можуть пройти орієнтовно з липня по листопад 2023 року. Буде можливість провести змагання чи ні – наразі невідомо; але календарний план має бути складений та належним чином затверджений профільним Міністерством.
Єдине, що я можу сказати точно – це те, що як тільки ми повідомимо про проведення офіційних змагань, в них неодмінно забажають взяти участь наші «брати по автоспорту» з країн Балтії, Польщі, Румунії, Німеччини тощо. Підтримку спортсменів з цих країн ми відчували з перших днів війни; вони передали нам безліч автотранспорту, врятували численних переселенців, привезли тони гуманітарної допомоги. І цей процес не зупиняється – буквально на днях друзі з Таллінна розповіли про чергову колону автобусів, у формуванні якої бере участь автоспортивна спільнота Естонії.
Війна вкотре довела, що автоспортивна родина є великою, дружньою та завжди готовою підставити плече тому, хто потребує допомоги. Як на змаганнях спортсмени охоче віддають суперникові потрібну запчастину або запасне колесо – так і в житті гонщики ладні віддати останню краплю пального задля спільної перемоги над ворогом. Я пишаюсь тим, що жоден з автоспортсменів не лишився осторонь в цей важкий час, і жодного зрадника в наших лавах не було, нема й не буде.
Володимир Некрасов
Професійний журналіст в галузі автомобільного спорту
Власник та редактор інтернет-проекту «Ралі в Україні»
Співорганізатор національних та міжнародних змагань (ралі «Галіція», «Трембіта», «Фортеця», «Александров ралі» тощо)
Член комітету ралі FAU в 2012-2014 роках
Член експертної групи комітету ралі FAU з 2020 року