Незважаючи ні на що: п'ять найепічніших фінішів у Формулі-1
Видатний Енцо Феррарі стверджував, що половина успіху в перегонах – це швидкий і надійний болід. А другу половину, на думку італійця, займає людина, що сидить у кокпіті гоночного автомобіля. Майже в 100% випадків роль гонщика обмежується якісним пілотуванням і реагуванням на ситуації, що відбуваються в межах треку, а фініш для кожного з них доволі рідко відрізняється один від одного. Однак були випадки, коли пілоту доводилося вийти за рамки системи (часом навіть всупереч власній волі) і буквально стати частиною боліда, щоб утримати в руках вислизаючу синицю на фініші перегонів. xsport.ua зібрали для вас п’ять найяскравіших і непередбачуваних розв’язок етапів Формули-1 під змахом картатого прапора:
5 місце: масова атака, або п’ять переможців в одних перегонах
Звичайно, переможців ніяк не може бути одразу п’ятеро, але на Гран-прі Італії 1971 року перша п’ятірка гонщиків доклала всіх зусиль, щоб довести зворотне. В ті часи боліди були такими різноманітними, що нинішня щільність у кваліфікаційних результатах їм навіть не снилася. Деколи в перегонах пілоти з легкістю відігравали по півхвилини лише за пару-трійку кіл, і такий розрив між болідами вважався нормою. Тому те, що сталося в Монці-1971, було воістину епохальною подією. За перемогу в тих перегонах боролися одразу кілька відомих гонщиків, однак, за допомогою правильних налаштувань боліда, на останньому метрі дистанції єдиний в кар’єрі тріумф здобув британець Пітер Гетін, випередивши найближчого конкурента лише на 0,01 секунди (тоді час округляли до сотих секунди). Цим конкурентом виявився Ронні Петерсон, який лише на 0,08 виявився швидшим за Франсуа Севера. На 0,18 від переможця відстав Майк Хейлвуд з команди Surtees-Ford, а п’ятим фініш побачив новозеландець Гоуден Генлі, який був позаду переможця на цілих (порівняно з попередніми гонщиками це відставання стало по-справжньому величезним) 0,61 секунди. Цей фініш колесо до колеса одразу п’ятьма гонщиками став найбільш щільним в історії Формули-1 і надовго залишився в пам’яті людини, що махала фінішним прапором безпосередньо за кілька метрів від зграї болідів.
4 місце: не з’явився на подіумі
До Гран-прі Бразилії-2003 іспанський гонщик Фернандо Алонсо вже встиг побувати на одному подіумі, і дивний фініш в Сан-Паулу мав другий раз у кар’єрі дати змогу іспанцеві піднятися на третю сходинку п’єдесталу. Однак і без того багаті на сходження перегони (проливний дощ буквально залив весь трек) піднесла майбутньому дворазовому чемпіону сюрприз у вигляді боліда Марка Веббера, який розбився на стартовій прямій. Фернандо не встиг вчасно зреагувати і, налетівши на уламки Jaguar, впечатав свій автомобіль у стіну автодрому. До кінця перегонів залишалося ще понад 10 кіл, однак небезпечна ситуація змусила дирекцію дати фініш достроково, зробивши переможцем спочатку Кімі Райкконена, а пізніше – Джанкарло Фізікеллу (Едді Джордан зміг довести, що пілоти встигли почати ще одне коло, через що фініш дали не 53-му, а 54-му колі, коли лідирував Фізікелла).
Засмучений Култхард, який лідирував, але заїхав на піт-стоп раніше за своїх суперників, став головним невдахою тих перегонів, а от винуватець інциденту Алонсо несподівано для самого себе став володарем бронзи, хоча під час нагородження його місце на подіумі пустувало, а сам іспанець був на півдорозі до найближчого шпіталю.
3 місце: триколісний McLaren
Фініш Гран-при Німеччини1987 року став пам’ятним для фанатів британської стайні McLaren. Ален Прост, який зійшов за пару кіл до фінішу змусив Стефана Йоханссона самому захищати честь стайні. У підсумку швед зумів фінішувати другим, але те, в яких умовах він це зробив – було вельми кумедно, хоча й могло закінчитися не так весело. Секція «Стадіон» на автодромі «Хоккенхаймрінг» завжди була однією з найскладніших ділянок треку, і потребувала від гонщиків філігранного пілотування. Однак під час виходу на цю саму секцію вже на фінальному колі в боліді шведського пілота луснуло зношене переднє праве колесо. Стефан зумів не втратити керування і довести триколісний автомобіль до фінішу, тим самим зберігши честь команди McLaren.
2 місце: штовхай, людина-мотор
У наш час болід Формули-1 оснащений сотнями датчиків, які здатні вчасно визначити будь-яку несправність, впоратися з якою гонщику в режимі онлайн завжди допоможе його інженер. Проте раніше ніякого радіозв’язку з боксами, як і датчиків, просто не існувало. І тому пілотам доволі часто доводилося покладатися лише на свої відчуття, які іноді підводили. Так бензин що закінчився на останньому колі, був чи не найпопулярнішою проблемою у активних гонщиків. Але іноді вони наважувалися на вчинки, гідні справжніх чемпіонів.
Історія королівських перегонів знає щонайменше кілька випадків, в яких пілотам доводилося штовхати свій болід до фінішу останні кілька сотень метрів або навіть більше.
Штовхати болід колись доводилося Майку Готорну, але лише для того, щоб завести свій мотор, який заглух на останньому колі Гран-прі Португалії Ferrari. Порада Стірлінга Мосса, що проїжджав коло пошани після перемоги, допомогла Готорну завести болід і фінішувати на другому місці, що зіграло злий жарт з Моссом, який невдовзі програв чемпіонат Майку, що випередив його лише на один бал.
Штовхати болід до фінішу доводилося і Найджелу Менселлу, який ледь не помер під палючим сонцем перегонів у Далласі. У 1958 свій автомобіль до п’ятого місця докотив Пітер Коллінз, у 1960-му ціле коло в Монако замість мотора працював шотландець Іннес Айрленд, і навіть Ален Прост приєднався до цієї гвардії, штовхаючи свій автомобіль до фінішу Гран-прі Німеччини-1986.
Але найяскравішим прикладом «штовхачів» став Джек Бребем, якому довелося тягнути свій автомобіль до чемпіонського титулу сезону-1959. Джек залишився без пального, а позаду його вже наганяв головний конкурент у боротьбі за титул Тоні Брукс. Джек був упевнений, що обійшовши його, Тоні не зупиниться, і зуміє випередити ще як мінімум одного гонщика, ставши чемпіоном. Штовхати автомобіль довелося довго, проте сили міцного австралійця виявилося цілком достатньо, щоб фінішувати четвертим на останньому етапі сезону в США і стати чемпіоном світу.
1 місце: сальто Фіттіпальді
Емерсон Фіттіпальді став відомим завдяки тому, що став першим чемпіоном Формули-1 серед бразильських гонщиків, а ось його племінник Крістіан не запам’ятався фанатам королеви автоспорту видатними перемогами. Проте подія, що відбулася з ним під час Гран-прі Італії 1993 року, на все життя залишилася в пам’яті глядачів трибуни, розташованої вздовж прямої старт-фініш. Бразильський гонщик до останнього кола висів на хвості у напарника по команді Minardi, і коли обидва гонщики вже бачили перед собою «фінішну стрічку», Фіттіпальді у спробі випередити П’єрлуїджі Мартіні врізався в задню частину боліда напарника. Автомобіль бразильця злетів у повітря і, зробивши сальто, приземлився на чотири колеса якраз під фінішним прапором і на очах вражених таким результатом фанатів.
Крістіану дісталося восьме місце, а його напарнику – сьоме. Однак такий ефектний фініш не приніс обом гонщикам результату, адже очки на той час присуджувалися лише до шостого місця.
Крім цього топу найбожевільніших способів побачити помах картатого прапора, в історії Формули-1 було ще достатньо оригінальних фінішів. Такою була перемога Шумахера на піт-лейн після плутанини зі штрафом (саме цей випадок став відправною точкою у зміні правил пеналізації) наприкінці Гран-прі Великої Британії-1998. Фініш Баттона у 2006 році на палаючому боліді під час перегонів в австралійському Мельбурні, який хоч і не приніс залікових балів, але допоміг уникнути штрафу за заміну мотора, теж можна віднести до цієї категорії. Ну і феєричний завал під час дощового Гран-прі Великої Британії у 1975 році (під кінець перегонів дощ буквально змив з траси майже всіх учасників заїзду), після якого до фінішу дивом дісталися лише кілька болідів.